Территориальное ядро — южная часть Балканского полуострова (Балканская, или материковая Греция), острова Эгейского моря и западное побережье Малой Азии.
На северо-западе граничила с Иллирией, на северо-востоке — с Македонией, на западе омывалась Ионическим (Сицилийским), а на востоке — Эгейским и Фракийским морями. Включала три региона — Северную Грецию, Среднюю Грецию и Пелопоннес. Северная Греция горным хребтом Пинд делилась на западную (Эпир) и восточную (Фессалия) части. Средняя Греция отграничивалась от Северной горами Тимфрест и Эта и состояла из десяти областей (с запада на восток): Акарнания, Этолия, Локрида Озольская, Дорида, Фокида, Локрида Эпикнемидская, Локрида Опунтская, Беотия, Мегарида и Аттика. Пелопоннес соединялся с остальной Грецией узким (до 6 км) Коринфским перешейком.
Центральной областью Пелопоннеса была Аркадия, которая граничила на западе с Элидой, на юге с Мессенией и Лаконией, на севере с Ахайей, на востоке с Арголидой, Флиунтией и Сикионией; в крайнем северо-восточном углу полуострова располагалась Коринфия. Островная Греция насчитывала несколько сот островов (самые крупные — Крит и Эвбея), образовывавших три больших архипелага — Киклады на юго-западе Эгейского моря, Спорады в восточной и северной его части и Ионические острова в восточной части Ионического моря. Балканская Греция в основном — гористая страна (её пронизывают с севера на юг два ответвления Динарских Альп) с чрезвычайно изрезанной береговой линией и многочисленными заливами (самые крупные — Амбракийский, Коринфский, Мессенский, Лаконский, Арголидский, Саронический, Малийский и Пагасейский)
.
У чому особливості козацьких літописів як історико-літературних творів? Хто були їхні автори?
Козацькими літописами називають історико-літературні твори другої половини XVII — середини XVIII ст., присвячені козацьким війнам. Назва «літописи» досить умовна, бо кожен із цих творів є складною, багатоплановою розповіддю про події Національно-визвольної війни, у якій поєднуються характеристики історичних діячів, описи подій — битв, повстань, переговорів, окремі документи, тлумачення цього періоду історії України. Стиль цих творів далекий від традиційної літописної форми. Написані вони тогочасною мовою у формі щорічних записів, оповідань, сказань, повістей із залученням різних документів: більш ранніх українських літописів (Густинського, Львівського, Острозького, Чернігівського тощо), власних спогадів сучасників, документальних матеріалів (офіційні і приватні листи, грамоти, універсали), творів чужоземних істориків, легенд і переказів.
До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Літопис Самовидця, Літопис Граб’янки та Літопис Самійла Величка (1720). Кожен із творів є оригінальним, має свої особливості.
Объяснение:
