комплекс заходів, що здійснюються на державному або громадському рівні з метою захисту і збереження об'єктів історико-культурної спадщини та історичного середовища в цілому. Включає в себе облік (виявлення, наукове вивчення, класифікацію, державну реєстрацію), консервацію, реставрацію, музеєфікацію, належне утримання й використання пам'яток.
Цілеспрямовані пошуки старожитностей почали широко здійснюватися протягом 18 ст., однак ставлення до них обмежувалося фіксацією й описом. Лише з початком 19 ст. наукова та культурна громадськість почала порушувати питання про охорону пам'яток старовини й мистецтва. До 1917, за умов відсутності відповідного законодавства та системи державних органів охорони пам'яток, вивчення і збереження старожитностей базувалися на громадській ініціативі й меценатстві. На українських землях, які входили до складу Російської імперії, істотний внесок у вирішення питань збереження культурної спадщини зробили наукові товариства, губернські вчені архівні комісії та статистичні комітети, зокрема, Київська археографічна комісія, Київське товариство старожитностей і мистецтв, Київське товариство охорони пам'ятників старовини та мистецтва, Київське церковно-археологічне товариство, Товариство дослідників Волині, Харківське історико-філологічне товариство, Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет та ін. Значна пам'яткоохоронна діяльність була пов'язана також із підготовкою і проведенням на теренах України Археологічних з'їздів. У Західній Україні, що перебувала у складі Австро-Угорщини, зокрема в Галичині, протягом 19 — початку 20 ст. діяли центральна та місцеві громадські комісії з вивчення й охорони пам'яток архітектури, історії та мистецтва. Значну увагу збереженню укр. старовини приділяло Наукове товариство імені Шевченка. Однак наслідком перебування українських земель у складі інших держав стало вивезення до столиць метрополій найцінніших пам'яток, особливо до Санкт-Петербурга і Москви у зв'язку з діяльністю на теренах України Імператорської археологічної комісії та Московського археологічного товариства.
1917 за Української Центральної Ради та Української Народної Республіки розпочали діяльність Центральний комітет охорони пам'яток старовини і мистецтва в Україні та відділ музеїв і охорони пам'яток старовини й мистецтва генерального секретарства (згодом — народного міністерства) освітянських справ, Київський археологічний інститут. 1918 за Української Держави справа контролю за вивченням та збереженням старожитностей покладалася на відділ охорони пам'яток старовини і мистецтва у складі головного управління мистецтв і національної культури. 1919—20 нагляд за пам'ятками здійснювало народне міністерство народної освіти УНР, а в прифронтових районах — культурно-освітній відділ при головній управі Генерального штабу військ УНР. На територіях, контрольованих радянською владою, діяв Всеукраїнський комітет охорони пам'яток мистецтва і старовини при народному комісаріаті освіти УСРР. Головне зусилля в цей час спрямовувалися на фізичне збереження старожитностей і творів мистецтва, разом із тим уперше було оголошено їх державний захист, започатковано загальну реєстрацію, заходи із запобігання незаконним археологічним розкопкам і вивезенню культурних цінностей, розроблено проекти законодавчих актів про охорону пам'яток. Проте численні визначні культурні цінності в період 1917—22 було втрачено, особливо багато загинуло поміщицьких палаців і садиб.
Щоб Угорщина не стала прикладом для інших країн ОВД
Объяснение:
Отримавши інформацію про те, що радянські війська не тільки не залишають Угорщину, а навпаки прибувають до неї, 1 листопада І. Надь оголосив про вихід країни з ОВД та її нейтралітет. М. Хрущов не міг цього допустити, щоб Угорщина не стала прикладом для інших країн ОВД. Тому 3 листопада в Угорщину ввійшли радянські війська та війська союзників по Організації Варшавського договору.
Взято з «Всесвітня Історія (Полянський) 11 клас"
с. 96
марте 1871 года в Лондоне был подписан договор, отменявший "нейтрализацию Черного моря". Россия снова вступала в свои права: она имела теперь право держать на Черном море неограниченное количество военных судов и осуществлять военное укрепление своего черноморского побережья. Без единого выстрела дипломатия Александра и Горчакова добилась крупного успеха.
марте 1871 года в Лондоне был подписан договор, отменявший "нейтрализацию Черного моря". Россия снова вступала в свои права: она имела теперь право держать на Черном море неограниченное количество военных судов и осуществлять военное укрепление своего черноморского побережья. Без единого выстрела дипломатия Александра и Горчакова добилась крупного успеха.
В апреле 1877 года Россия объявила Турции войну, и русская армия вскоре приступила к форсированию Дуная и вступила в Болгарию. Император Александр был вместе с армией. Довольно быстро русские вышли на всю линию Балкан, и на Балканском театре военных действий перед ними открылся путь к Константинополю. Одновременно русские силы (Кавказская армия) выступили против турок на Кавказском театре военных действий
В феврале 1878 года Турция была вынуждена подписать с Россией Сан-Стефанский мирный договор, исключительной выгодный России и союзникам России - Сербии, Черногории, Румынии и особенно - братьям-болгарам. Но западные державы не позволили закрепить победу: объединенными усилиями Европы, и прежде всего Австрии, Англии и Германии, военный успех России, оплаченный немалой кровью (200 тысяч убитых и раненых) , был в значительной степени перечеркнут на Берлинском конгрессе - в ущерб южным славянам и самой России. И все же Россия вернула себе Южную Бессарабию и часть Армении и Грузии (крепость Карс, город Батум) . Так закончилась русско-турецкая война 1877-1878 гг.
в 1875 году удалось найти соглашение - состоялся обмен территорий: весь Сахалин отходил к России, Курильские острова - к Японии.
В марте 1867 года в Вашингтоне был подписан договор о продаже Аляски (вместе с близлежащими Алеутскими островами) за сравнительно небольшую сумму - 7 млн. 200 тыс. долл.