Музичний класицизм не без підстав вважається стилем, а не епохою, як бароко: твори композиторів цього історичного етапу відрізняє яскраво виражене художнє єдність тем, образів, мови, форми. Саме в цей час у західноєвропейській музиці складаються "зразкові" для всієї подальшої історії структури сонати і симфонії, а в театрі формується психологічна драма. Іноді класицизм називають також музичним напрямком - напевно, в силу того, що при єдності принципів в відображення художньої дійсності надзвичайно виразно виражається феномен індивідуальності композитора. Найвідоміші представники музичного класицизму В. Гайдн, Ст.-А. Моцарт і Л. Бетховен для освіченого слухача з культивованими слухом (музичним багажем) невловимо і разом з тим недвозначно помітні. У кожного з них своя неповторна доля, і яскрава особистість визначає унікальний стиль, який цілком можливо пояснити.
Объяснение:
Чи пам’ятаєте ви, що означають поняття «композитори-класики» й «класична музика»?
музичній культурі Європи наприкінці XVIII — на початку XIX ст. відбулися кардинальні зміни. Це був час тництва з його головною світоглядною ідеєю — вірою в розум людини, час великих учених, філософів, літераторів, митців. Як і в інших видах мистецтва, у музиці на зміну бароко і рококо прийшов стиль класицизм, який відображав гармонійну впорядкованість світу. Вершинне досягнення цього стилю — творчість представників так званої віденської класичної школи. До неї належать австрійські композитори Франц Йозеф Гайдн (1732-1809) і Вольфганг Амадей Моцарт (17561791), а також німецький композитор Людвіг ван Бетховен (1770-1827).Усі вони жили й творили у Відні (звідси й походить назва школи) і, незважаючи на відмінності глибоко індивідуальних авторських стилів, стали засновниками класичних канонів у музиці. Ці канони служили взірцями для наслідування багатьом наступним поколінням музикантів. Найвищі досягнення комиозиторів-класиків належать до розвитку таких жанрів, як соната, концерт, симфонія, квартет, де вони створили чіткі правила побудови музичної форми й основні прийоми музичного розвитку. Отже, не дивно, що твори, які досягають подібної художньої досконалості, називають класичною музикою або музичною класикою.Пригадайте, які сонати ви слухали? Для яких інструментів вони були написані? Хто автор музики?
Соната — циклічний твір, у якому частини об’єднані спільним задумом, а їхня послідовність зумовлена образним змістом, єдиною ідеєю. У класичній сонаті зазвичай три частини, перша з яких написана в сонатній формі. Темповий контраст частин циклу такий: перша — швидка, друга — повільна, третя — знову швидка. За характером музики вони також різняться. Як саме? Драматургія сонати передбачає енергійні образи в першій частині, ліричний відступ — у другій, а потім — урочисто-святковий фінал. Загальна схема побудови сонати може змінюватися, варіюватися, складатися з іншої кількості частин (нерідко з чотирьох), але за кожною закріплюється своя «роль» у циклі. Принцип контрастного зіставлення зачищається основним для цього жанру.
Контраст важливий і для драматургії сонатної форми, де розвиток музики можна порівняти з дією у драматичному творі. Спочатку композитор знайомить нас з основними дійовими особами — контрастними музичними темами: головною і побічною партіями (ГП і ПП). Відбувається їх експонування, ніби «зав’язка драми». Потім теми розвиваються.
музична дія загострюється, досягає кульмінації, після чого наступає «розв’язка дії», головна і побічна теми повторюються, але вже у видозміненому вигляді.
Таким чином, сонатна форма складається з таких основних розділів:
• експозиція — експонування основних тем, «зав’язка»;
• розробка — розвиток основних тем;
• реприза — видозмінене повторення тем, завершення дії, «розв’язка». Отже, у сонаті можемо гати гармонійну упорядкованість форми, певну симетричність, подібну до архітектурних форм класицизму.
Подготовка к войне была начата Петром 1 после возвращения из Великого посольства. Северный союз России, Дании, Саксонии и Речи Посполитой сложился к 1699 г. В том же году Россия заключила мор с Османской империей, что позволило избежать войны на 2 фронта. Северная война 1700 - 1721 гг. началась на следующий день после этого события.
17 августа войска Петра 1 двинулись к Нарве. Но 35-тысячное войско потерпело поражение от Карла, располагавшего всего 8,5 тысяч воинов 30 сентября. Семеновский и Преображенский полки в тот день смогли прикрыть отступление всей армии. Карл 12 пришел к выводу, что более русские не опасны и ушел вместе со всей армией в Ливонию.
Но, события развивались совсем не так, как предполагал Карл 12. Петр 1 смог извлечь из поражения урок. Российская армия была реорганизована по образцу европейских. Это дало результат. Уже в 1702 году удалось взять крепости Нотебург и Ниеншанц. Нарва и Дерпт (Тарту) были взяты в 1704-м. Так Россия получила выход в Балтийское море.
Предложение Петра Великого о мире, направленное Карлу 12 отклика не нашло. Великая Северная война продолжилась. Карл 12, собрав силы, двинулся в 1706 г. в поход на Россию. Поначалу ему сопутствовала удача. Армия Карла 12 заняла Минск и Могилев. Так же, он смог заручиться поддержкой малороссийского гетмана Мазепы. Но дальнейшее продвижение войск привело к утрате обоза. Лишился Карл 12 и подкрепления. 28 сентября 1708 г. корпус Левенгаупта разбит армией, командовал которой Меньшиков.
27 июня 1709 г. Карла 12 ждало сокрушительное поражение в Полтавской битве. Это сражение привело к полной победе русского оружия. Сам Карл 12 и Мазепа вынуждены были скрыться в землях, принадлежавших османской империи.
К 1713 г. все территории в Европе Швеция утратила. Балтийский флот Петра 1 в следующем 1714 г. смог одержать первую победу – в Ганутском сражении. Но, война, требовавшая постоянного напряжения сил страны, затягивалась. Да и среди государств Северного союза единства не было.
Карл, вытесненный с земель Финляндии начал в 1718 г. переговоры о мире. Однако стороны не смогли договориться и действия русской армии стали более активными. Вскоре, в 1719-20 годах десанты русских войск высаживались уже на территории Швеции. Только когда ситуация для Карла 12 стала действительно угрожающей был заключен мир. Договор о мире подписан 30 августа 1721 года в Ништадте.
Северная война при Петре 1 принесла России Эстляндию, Ингрию, Лифляндию, Карелию. А Финляндия была возвращена Швеции.
Такова Северная война кратко. В честь победы Сенат преподнес Петру великому новый титул. С этого момента Россия стала именоваться империей, а Петр 1 – императором. Был упрочнен ее статус как одной из сильнейших мировых держав.