Становище православної церкви. У цей період церковне життя на теренах України розвивалося під іноземною владою. Негативно впливало на становище православної церкви існуюче в Польському королівстві й Великому князівстві Литовському право патронату, або «право подавання». Відповідно до нього питання призначення на митрополичу і єпископську кафедри залежало від великого князя литовського та польського короля. Польська влада надала православній церкві набагато менше прав порівняно з католицькою. Православне духівництво, на відміну від католицького, мало сплачувати податки.
Реформаційні та контрреформаційні рухи. У XVI ст. Європу охопила Реформація — церковно-релігійні й суспільно-політичні течії, спрямовані проти католицької церкви. У XVI ст. із Європи через Польщу на українські землі стали поширюватися реформаційні вчення. Одним із таких учень був кальвінізм. Засновник учення Жан Кальвін вважав, що доля людини заздалегідь визначена Богом, закликав працювати, бути ощадливими й накопичувати багатства. На теренах України громади кальвіністів виникали у великих панських маєтках або містах, що належали магнатам. Інша течія протестантизму, лютеранство, на теренах України поширення не набула.
У другій половині XVI ст. на Галичині, Волині, Поділлі та Київщині поширилося аріанство — протестантський напрямок, прихильники якого визнавали лише Бога Отця, заперечуючи цим християнське вчення про Святу Трійцю. Особливістю реформаційних рухів було те, що вони не поширювалися на значні верстви українського населення. Поширення протестантизму на певний час загальмувало проникнення католицизму в Україну. В основних засадах Реформації (звільнення з-під влади Риму, наближення церкви до народу, переклад Біблії народною мовою) українське православне населення вбачало засіб протидії католицизму, пристосовуючи реформаційні ідеї до своїх власних потреб.
Православні братства. Боротьба протестантів із католицькою церквою ставала для православних зразком для оновлення власної церковної організації. Вплив реформаційних ідей проявився в діяльності православних братств, які намагалися сприяти виявленню церковногожиття.
Перші братства — Благовіщенське та Миколаївське — виникли у Львові. У другій половині XVI ст. найвпливовішим стало Успенське ставропігійське братство у Львові. За правом ставропігії воно безпосередньо підпорядковувалося константинопольському патріарху, а не місцевим православним єпископам. Львівське братство мало право зверхності над іншими братствами та контролю над духівництвом. Йому належала Львівська братська друкарня, у якій працював московський друкар Іван Федоров. Близько 1585 р. в місті з'явилася Львівська братська школа для дітей міщан і священиків. Вона утримувалася на кошти братчиків. Братство організувало у Львові шпиталь-притулок для непрацездатних, спорудило Успенську церкву. Діяльність ЛьвівськогоУспенського братства стала прикладом для православних українців інших міст. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. православні братства діяли в Перемишлі, Рогатині, Тернополі, Луцьку, Кременці, Судовій Вишні, Києві та багатьох інших українських містах.
Афіни:
Хто мав право навчатися:
Навчалися в школах хлопчики - діти переважно багатих афінян. Дівчаткам була доступною лише домашня освіта. До 7 років - сімейне виховання; з 7 до 13 років - мусична школа, де навчали літературі, граматиці, філософії, риториці: школа граматиста, де опановували грамоту і лічбу; школа кефариста, де займалися (літературно-музичне вихованням; з 13 до 18 р. - гімназійні школи: палестра (школа давнього п'ятиборства); гімнасія (риторика, гімнастика, музика); з 18 до 20 років - ефебія (служба у війську).
Головне завдання виховання:
Різнобічний гармонійний розвиток особистості, презирство до фізичної праці (працювати мають раби).
Чого навчали дітей:
Правилам етичної поведінка, письму, читанню, лічбі, музиці, дбали про фізичне виховання.
Спарта:
Хто мав право навчатися:
Навчали хлопчиків. До 7 років - сімейне виховання; з 7 до 18 років - навчання в агеллах (військових загонах); з 18 до 20 р. - військова служба (ефебія) Дівчатка й жінки отримували військово-фізичну підготовку, аби вразі відсутності чоловіків могли себе захистити чи приборкати повстання ілотів.
Головне завдання виховання:
Виховати воїна-поневолювача ілотів, слухняність, витривалість і вміння перемагати труднощі і знегоди, переносити холод, голод, спеку.
Чого навчали дітей:
Володіти зброєю, навчання читанню й письму, розвивали кмітливість, лаконічно висловлювати думки; військовим пісням і танцям, розвитку почуття краси тіла.
Ще мені більше подобається афінська система виховання, бо вона спонукала до реалізації можливостей людини, відображала її різносторонні потреби й бажання, тоді як спартанська система була направлена виключно на виховання воїна, при цьому ігнорувала будь-які інші потенційні людські можливості, обмежувала її всебічний гармонійний розвиток і тому була примітивною.
P.S. це також як порівняння
