Для простых людей ничего не изменилось. Средневековое общество Руси было четко стратифицировано – все люди «из одного горшка, да разные каши» . В те времена еда служила настолько важным маркером социального статуса, что это не имеет аналогов сегодня в развитых странах. Общество состояло из трех сословий: крупнейшая группа крестьян, духовенства и бояр. Отношения между классами были строго иерархические – бояре с духовенством утвердили свое мирское и духовное господство над простолюдинами. В боярстве и среди духовенства были свои ранги, начиная с царя и патриарха наверху, до мелких феодалов и простых священников внизу. Бояре вкушали свежую дичь с экзотическими специями, а крестьяне ели грубый ржаной хлеб, капусту и солонину с горохом. Однако, несмотря на громадную разницу в количестве блюд у богатых и бедных, характер пищи сохранял национальные черты. Разделение произошло позже, с петровских времен. Вот как стали есть цари.
Наполеона Бонапарта считают величайшим военным гением своего времени. В результате своего прихода к власти во Франции он, в конце концов, короновался как император в мае 1804 года. За храбрость и маленький рост его с самого начала прозвали «маленький капрал». Он лично командовал сложными военными операциями, и солдаты обожали его. Одновременно с проявлением своей военной доблести он держал под контролем прессу, жандармерию, внешнюю и внутреннюю политику Франции. Он изобрел новую стратегию и тактику и стал одним из величайших в истории полководцев. Он показал себя талантливым руководителем. Под его руководством был исправлен свод законов, впоследствии названный «Кодекс Наполеона». Также он основал Французский национальный банк, реорганизовал систему образования и установил мощную систему централизованного правления. Наполеон создавал королевства и ловко манипулировал ими, на европейские престолы сажал своих родственников и друзей. История свидетельствует, что он равнял себя с другими великими военными гениями и императорами столетий: Александром Македонским, Цезарем и Карлом Великим.
Наполеон ставився до людей «твердого гарту» (як сказав би імператор), енергійним і діяльним людям.Наполеон не страждав манією величі, хоча робив вигляд, що він - найбільший з людей. Важко знайти серед політиків такого безпосереднього і живої людини, яким був Наполеон. Його моральне і аморальне, піднесене і нице, тісно переплітаючись і розчиняючись один в одному, ніколи не зникали за рамками дипломатичної ввічливості. Бажання грати в історії виняткову роль нітрохи не заглушав в ньому звичайні людські слабкості і недостаткі.Армія піднесла Наполеона до вершин влади. За до армії Наполеон підкорив Францію і Европу.Наполеон залишався самокритичним в своїх військових досягненнях до останніх днів життя, але не допускав і тіні сумніву щодо вірності політичних розрахунків і ходів. Наполеон-полководець - геній, Наполеон-політик - здебільшого невдаха!Наполеона погубила ілюзія, що можна створити французьку монархію на весь світ. Влада, сила, солдати і ілюзії - ось чиїм бранцем був Наполеон в роки Консульства і Імперії! У Наполеона відбулася банальна історія: імператор занапастив талановитого полководця! Наполеон-політик і Наполеон-імператор - це різні ролі і часом погано согласующіеся.За політичні ігри Наполеона з монархіями всієї Європи розплачувався французький народ.У Наполеона зростала манія величі у міру розширення його імперіі.У Наполеона зростала манія величі у міру розширення його імперії. Аргументи, які я привела, говорять про те, що Наполеон це велич не тільки для себе, але і для Франції. Але вже під кінець його правління в цій людині виражається велич для себе.
