Розпад імперії Карла Великого почався майже відразу після його смерті в 814 році. Однак вона стала тільки каталізатором, адже основна причина полягала в тому, що до цього часу завершувався процес європейської феодалізації. Каролінґи об’єднали безліч земель під своєю долонею завдяки тому, що їх численним васалам до певного історичного моменту було вигідно підтримувати імператорську владу.
Розпад імперії
Людовик Благочестивий, син Карла, ним же самим і коронований, через три роки після смерті батька розділив його володіння між власними синами, так що вже в 817 році імператору належала тільки верховна влада.
Однак це розділ не був останнім – він породив ще кілька, результатом яких стало безліч смут. Уже після смерті Людовика (це сталося в 840 році), його сини з’їхалися в Верден і домовилися про остаточний розподіл земель. Ув’язнений в 843 році Верденский договір (дата його укладення стала датою юридичної розпаду імперії) визначав кордони держав по народностям – французької, італійської та німецької. Відповідно, фактично він став основою для утворення відповідних європейських держав.
Треба сказати, що такий розпад на велику кількість політичних одиниць, часто дрібних, був обумовлений зміною положення феодалів по відношенню до централізованого управління: вони стали фактично незалежними від неї, мали власні армії і успішно справлялися з придушенням повстань закріпачених селян. Оскільки в той час панувало натуральне господарство, поділ стало неминучим. Ці причини, в основному, і викликали процес поділу.
Объяснение:
Иван IV объявил ливонским правителям войну в ноябре 1557 г., но через два года под влиянием политических деятелей, группировавшихся вокруг А. Ф. Адашева, склонного не расширять рамки военного конфликта, было заключено перемирие. Ливонцы воспользовались этим и в 1559 г. вступили в соглашение с польским королем Сигизмундом II Августом, отдав земли Ордена и владения Рижского архиепископа под его протекторат.
В 1560 г. русские войска овладели Мариенбургом (Алуксне) и Феллином. Их успехам вспыхнувшие в стране крестьянские восстания. Орден распался, по договору от 28 ноября 1561 г. северные области, Эстония, оказались под протекторатом Швеции, Эзель достался Дании, Лифляндию уступили Польше. За магистром Ордена Кеттлером осталась только Курляндия (до марта 1562 г.). России пришлось вести войну одновременно с Польским королевством, Великим княжеством Литовским и Швецией. На первом этапе (до 1579 г.) русские войска еще добивались успеха, несмотря на то что в 1569 г. Польское королевство и Великое княжество Литовское образовали одно государство — Речь Посполитую. Однако неблагоприятная международная обстановка, раздача земель в Прибалтике русским дворянам, оттолкнувшая от России местное крестьянство, и серьезные трудности в самой России повлияли на дальнейший ход Ливонской войны.
Кры́мская война́ 1853—1856 годо́в, или Восто́чная война — война между Российской империей, с одной стороны, и коалицией в составе Британской, Французской, Османской империй и Сардинского королевства, с другой. Боевые действия разворачивались на Кавказe, в Дунайских княжествах, на Балтийском, Чёрном, Азовском, Белом и Баренцевом морях, а также на Камчатке. Наибольшего напряжения они достигли в Крыму.