Архитектура Как и живопись, архитектура Новгородской Руси известна своей самобытностью по отношению к владимирской, суздальской, киевской и т. д. На севере жили лучшие плотники, мастерски работавшие с разными видами древесины. На всей Руси именно новгородцы первыми освоили камень как строительный материал. В 1044 году здесь появился детинец, а еще через год – храм Святой Софии. Все эти шедевры архитектуры были сделаны из камня и сохранились до сего дня. Талант новгородских мастеров выражался и в передовых позициях в области инженерного искусства. Каменный мост через Волхов долгое время был крупнейшим в Европе, а его строительство велось по уникальной методике. Новгородская архитектура родилась как синтез нескольких стилей. В ней прослеживаются элементы европейского, византийского и собственно русского стиля. Греческие веяния пришли в город вместе с православной верой. Европейская школа прижилась в республике благодаря активному сотрудничеству с западными торговцами и Ганзейским союзом. Впитав всего понемногу, местные мастера создали свой собственный узнаваемый почерк. Памятники Новгородской Руси сохранились во многом благодаря тому, что зодчие строили из надежных материалов.
У 48 році до н.е., Юлій Цезар очолив армію із 4000 воїнів та відправився до Єгипту через Родос. Причина була банальна – потреба у коштах для продовження своїх військових походів. Єгипет, та, особливо його столиця Александрія, були для Цезаря золотою жилою. Під приводом «повернення боргів» Птолемея Авлета, Цезар, за рахунок царських та храмових скарбів, потрохи розорював Александрію. Це стало причиною так званих александріївських війн, в результаті яких Цезар отримав перемогу. 27 березня 47 р. до н.е. Юлій Цезар переміг Птолемея XII і поставив Клеопатру та її брата Птолемея XIII на єгипетському престолі. Залишається відкритим питання, як довго Цезар залишився в Александрії перед від'їздом до Понтус.
Попри те, що, першопочатково Цезар бажав лиш отримати матеріалу вигоду від столиці Єгипту, далі, як нам відомо із історичних даних, його ставленики робили максимум для розквіту Александрії. Так, грецький історик Аппіан, пише про приїзд Цезаря і Клеопатри: "Він здійснив плавання по Нілу, щоб подивитися на країну з флотилією на 400 кораблів у компанії Клеопатри, і насолоджувався нею [країною ]також іншими матеріальна вигода]". До сходження на престол ставлеників Цезаря, у місті залишилось мало грошей. Дійсно, Клеопатра навіть не монтувала жодних золотих монет.
Однак, Клеопатра та Птолемей намагалися відновити місто. Спочатку місто настиг голод, а рік по тому чума, і вони доклали усіх зусиль, щоб полегшити жахливі лиха. Перш за все вони подбали про те, щоб релігійні обряди відбувалися в єгипетських храмах належним чином. Далі, як нам відомо, був виданий декрет Клеопатри і Птолемея Цезаря (13 квітня 41 року до н. е.). Мета декрету полягала в тому, щоб забезпечити дотримання привілеїв, дарованих александрійцям, які жили в Єгипті за межами Александрії і займалися сільськогосподарськими роботами. Це останній відомий нам указ, виданий монархом з династії Птолемеїв.
Отже, попри нетривалий час перебування Цезаря в столиці Єгипту та першого «невдалого знайомства», можна стверджувати, що він був не проти збагачення цього міста. Адже, Клеопатра та Птолемей були його ставлениками та правили під його протекторатом.
