Он пишет научный труд, сидя в Оксфорде, потому в Лондоне. Он бросает вызов, не бросая вызова, он рассуждает. И среди прочих, он в своих трактатах писал о том, что душа переселяется из тела в тело, что было суперересью.
Н. БАСОВСКАЯ: Супер. Даже советские, очень серьезные исследователи Бруно, а такие были и очень хорошие, пишут «к сожалению, верил в переселение душ» . Потому, что в советское время ортодоксальная наука, напоминающая ортодоксальную науку она хотела Бруно присвоить себе, а для этого надо было доказать, что он был атеистом. Не был! Никогда не был! В Бога веровал. (http://www.echo.msk.ru/programs/vsetak/4...)
Развивая гелиоцентрическую теорию Коперника, Джордано Бруно высказывал идеи о бесконечности природы и бесконечном множестве миров Вселенной, утверждал физическую однородность мира (учение о 5 элементах, из которых состоят все тела, — земля, вода, огонь, воздух и эфир) , учил о внутреннем родстве и совпадении противоположностей. В бесконечности, считал он, отождествляясь, сливаются прямая и окружность, центр и периферия, форма и материя и т. п.
В космологии Бруно высказал ряд догадок, опередивших его эпоху и обоснованных лишь последующими астрономическими открытиями: о бесконечности Вселенной, о том, что звёзды — это далёкие солнца, о существовании неизвестных в его время планет в пределах нашей Солнечной системы, о вращении Солнца и звезд вокруг оси, о том, что во Вселенной существует бесчисленное количество тел, подобных нашему Солнцу, и др
«Я, Джованни Мочениго, доношу по долгу совести и по приказанию духовника, что много раз слышал от Джордано Бруно, когда беседовал с ним в своём доме, что мир вечен и существуют бесконечные миры… что Христос совершал мнимые чудеса и был магом, что Христос умирал не по доброй воле и, насколько мог, старался избежать смерти; что возмездия за грехи не существует; что души, сотворённые природой, переходят из одного живого существа в другое. Он рассказывал о своём намерении стать основателем новой секты под названием «новая философия» . Он говорил, что Дева Мария не могла родить; монахи позорят мир; что все они — ослы; что у нас нет доказательств, имеет ли наша вера заслуги перед Богом.
Он предположил возможность жизни на других планетах.
Объяснение: нуу что типо того
1223, 31 травня – бій між русько-половецькими силами і монгольським військом на річці Калка, яка стала передвісником лихоліть у часи монгольського нашестя.
На початку 1223-го монгольські війська розгромили основні сили половців, вторглися до Криму і захопили Сурож. Як повідомляв літописець: «І прибігло половців багато в Руську землю, і говорили вони руським князям: «Якщо ви не нам, – то ми нині порубані були, а ви завтра порубані будете». І була рада всіх князів у городі Києві, і нарадились вони так: «Лучче б нам зустріти їх на чужій землі, аніж на своїй».
Були сформовані три групи військ: київська на чолі з князем Мстиславом Романовичем, чернігівсько-смоленська (очолив чернігівський князь Мстислав Святославич) і галицько-волинська на чолі Мстиславом Мстиславичем Удатним, головним ініціатором походу. Князь суздальський Юрій Всеволодович обмежився допоміжним загоном ростовського князя, який вирушив запізно і незабаром повернувся назад.
Військо об’єдналося на правому березі Дніпра, біля острова Хортиця, куди прибули половецькі загони. До руських князів перед тим прибули монгольські посли, пропонуючи союз проти половців. На вимогу останніх послів вбили, що зробило неминучою війну з Монгольською імперією. За кілька днів прибуло нове посольство з оголошенням війни: «Ви послухали половців, а послів наших перебили; йдете проти нас, то йдіть; ми вас не чіпали, хай усім Бог (суддя)».
Через суперництво трьох Мстиславів, руське військо не мало єдності: одні вимагали наступу, інші наполягали на обороні. Врешті, розгромивши невеличкий роз’їзд монголів по той бік Дніпра і піднявши бойовий дух, 23 травня військо переправилося через річку і протягом восьми днів просувалося вглиб степу.
31 травня 1223-го русько-половецька армія вийшла на річку Калку. Авангард війська у запеклій битві розбив монгольські сторожові частини. загони Мстислава Удатного переправилися через Калку, тоді як через нескоординованість дій відділи київського князя не стали форсувати річку і розбили укріплений табір. Тим часом передові загони зіткнулися з добре підготовленим монгольським військом Субедея і Джебе (приблизно 20 тисяч), яке розпочало наступ. Перший удар прийняли половці, однак їх бойові порядки були швидко зім’яті і стали панічно тікати. Військо Мстислава Удатного не встигло приготуватися до оборони, однак міцно трималося, а йому на до через Калку почали переправлятися чернігівські сили Мстислава Святославича. Долю битви вирішили монгольські підкріплення: під зливою стріл руське військо не витримало і почало тікати.
Тим часом частина монголів обложила укріплені позиції київського князя. Мстислав Романович три дні мужньо тримав оборону, однак, потерпаючи від нестачі води, піддався на обіцянки союзних монголам бродників про помилування в обмін за грошовий викуп. Але коли руське військо вийшло із укріплень, князів зв’язали і передали монголам, а обеззброєних воїнів стратили.
Святкуючи перемогу, монголи змусили князів лягти на землю, після чого на них поклали дерев’яні ворота, на які поставили лави і столи і буквально розчавили під час бенкету. Тим самим монголи нібито виконали обіцянку не проливати крові, яку давали під час перемовин.
Головними причинами поразки стали, насамперед, неузгодженість дій руських князів та тактично грамотні дії монгольських полководців. Під Калкою загинуло до 90% руського війська (його чисельність у різних авторів коливається від 18 до 103 тисяч), у тому числі 12 князів (серед них Мстислав Романович і Мстислав Святославич). Ця битва стала однією з найважчих поразок руських військ. Південні і центральні руські землі втратили своїх володарів і військо, натомість стала зростати роль північно-східного Володимиро-Суздальського князівства і західного Галицько-Волинського.
