В самом начале 17 века в стране был страшный голод. Несколько лет из-за погодных условий был неурожай, царь делал попытки раздавал хлеб и деньги, снижал цену, организовывал работу, но этого не хватало. Впоследствии пошел мор от болезни, шли времена, наводящие ужас.
В 1648 году в Москве произошла замена единой пошлины налогом на соль. Естественно, это побудило ее увеличение в цене. В этом выступлении были задействованы низшие слои населения (холопы, стрельцы). Возвращавшего с богослужения царя Алексея Михайловича облепили челобитчики (посланцы из народа) с заступиться за народ перед боярами, издавшими этот указ.
Не втаємничуючи нікого зі старшини, за винятком генерального писаря П.Орлика, Мазепа, всупереч вимогам Петра І, затримав Волинь та Київщину і з ініціативи короля Станіслава Лещинського розпочав 1704 року переговори з ним. На початку 1708 року переговори Мазепи з Лещинським завершилися формальною угодою, за якою Україна, як велике князівство, входила б до складу Речі Посполитої за гарантією шведського короля. Але договір з Польщею залишався тільки дипломатичним інструментом, вигідним для Мазепи. Головна увага гетьмана була скерована на союз із Швецією. Справа ускладнювалась і тим, що Мазепа повинен був зберегти таємницю не лише від старшини, але також і від Польщі, яка б не погодилась на незалежність України. Зносини Мазепи зі шведами пожвавилися в 1706 році. Очевидно, тоді й була укладена угода між Швецією і Україною. П.Орлик у "Виводі прав України", написаному у 1712 році, подав такий зміст цієї угоди: Україна має бути вільною державою, Українським князівством, Мазепа – довічним князем, або гетьманом. Після його смерті стани мають обрати наступника; король шведський має захищати Україну від ворогів. Ці переговори велися у глибокій таємниці, тому ширші кола українського суспільства аж до 1708 року вважали гетьмана московським посіпакою, і коли той перейшов на бік Карла ХІІ, просто не повірили йому. Власне українська старшина змусила Мазепу до рішучих кроків 1708 року, коли гетьман опинився у безвиході після наказу Петра І йти на до російській армії, в той час, як уся Україна була окупована царськими військами. Гетьман волів дочекатися наслідків вирішальної сутички між Петром І і Карлом ХІІ, але обставини не дозволили цього. І Мазепа виступив проти Петра І, не встигши ні підготувати до цього українське суспільство, ні стягнути в Україну більшість збройних сил.
Не втаємничуючи нікого зі старшини, за винятком генерального писаря П.Орлика, Мазепа, всупереч вимогам Петра І, затримав Волинь та Київщину і з ініціативи короля Станіслава Лещинського розпочав 1704 року переговори з ним. На початку 1708 року переговори Мазепи з Лещинським завершилися формальною угодою, за якою Україна, як велике князівство, входила б до складу Речі Посполитої за гарантією шведського короля. Але договір з Польщею залишався тільки дипломатичним інструментом, вигідним для Мазепи. Головна увага гетьмана була скерована на союз із Швецією. Справа ускладнювалась і тим, що Мазепа повинен був зберегти таємницю не лише від старшини, але також і від Польщі, яка б не погодилась на незалежність України. Зносини Мазепи зі шведами пожвавилися в 1706 році. Очевидно, тоді й була укладена угода між Швецією і Україною. П.Орлик у "Виводі прав України", написаному у 1712 році, подав такий зміст цієї угоди: Україна має бути вільною державою, Українським князівством, Мазепа – довічним князем, або гетьманом. Після його смерті стани мають обрати наступника; король шведський має захищати Україну від ворогів. Ці переговори велися у глибокій таємниці, тому ширші кола українського суспільства аж до 1708 року вважали гетьмана московським посіпакою, і коли той перейшов на бік Карла ХІІ, просто не повірили йому. Власне українська старшина змусила Мазепу до рішучих кроків 1708 року, коли гетьман опинився у безвиході після наказу Петра І йти на до російській армії, в той час, як уся Україна була окупована царськими військами. Гетьман волів дочекатися наслідків вирішальної сутички між Петром І і Карлом ХІІ, але обставини не дозволили цього. І Мазепа виступив проти Петра І, не встигши ні підготувати до цього українське суспільство, ні стягнути в Україну більшість збройних сил.
В 1648 году в Москве произошла замена единой пошлины налогом на соль. Естественно, это побудило ее увеличение в цене. В этом выступлении были задействованы низшие слои населения (холопы, стрельцы). Возвращавшего с богослужения царя Алексея Михайловича облепили челобитчики (посланцы из народа) с заступиться за народ перед боярами, издавшими этот указ.