Військові дії почалися ще до проголошення незалежності внаслідок жорсткого тиску з боку англійської армії, яка намагалася роззброїти загони місцевої поліції та заарештувати лідерів колоністів. Оскільки сил британської корони в Америці виявилося недостатньо, щоб взяти під контроль всю територію колоній, і збройні загони колоністів намагалися навіть перейти в наступ, в серпні 1776 р. в Нью-Йорку висадилася велика армія англійців. Загони місцевої міліції були розгромлені, а армія генерала Вашингтона після кількох поразок була змушена відступити через Нью-Джерсі до Пенсильванії. Англійці утримували місто Нью-Йорк до укладення мирного договору 1783, перетворивши його у свій головний опорний пункт на території Північної Америки[5][6].
Слідом за американським військом, яке відступало, британська армія вдерлася в Нью-Джерсі, але тут зазнала відсічі від армії генерала Вашингтона, яка до цього часу перегрупувалася і форсувала річку Делавер в різдвяну ніч, в грудні 1776. Англійці були розбиті при Трентоні та Принстоні і відступили назад до Нью-Йорку[7].
Генеральний план англійців, розроблений в Лондоні, складався із влаштування одночасного наступу з Канади і річкою Гудзон, щоб у 1777 захопити Олбані та відрізати Нову Англію від південних колоній. Але канадська армія під командуванням генерала Бергойна зазнала поразки при Саратозі, а з Нью-Йорка армія англійців попрямувала не до Олбані, а до Філадельфії. Внаслідок цього вцілілі під Саратогою англійці потрапили в полон з умовою репатріації до Великої Британії, але Континентальний конгрес не затвердив умови їх здачі, і полонених ув'язнили[8]. Перемога колоністів прискорила вступ Франції в союз з США, який був укладений 1778 року. До союзу потім приєдналися Іспанія та Нідерланди, і почалася нова війна.
Надалі англійці зосередили свої сили на спробах захопити південні штати. Маючи у своєму розпорядженні обмежений контингент військ, вони зробили ставку на мобілізацію лоялістів.[9] Подібна тактика до м утримати позиції на північно-західних територіях, незважаючи на поразку канадських військ при спробі наступати на Олбані.
Наприкінці 1778 року британський флот висадив десант та захопив столицю Джорджії, місто Саванну. 1780 точно так само було взято й Чарлстон. Але лоялістів було замало, щоб просунутися вглиб країни, і англійцям довелося задовольнитися контролем над портовими містами. Подальший наступ на Північну Кароліну та Вірджинію захлинувся, бо на окупованих територіях почалася партизанська війна, і загони лоялістів зазнали нищівної поразки.
Залишки британської армії попрямували до міста Йорктаун, де збиралися завантажитись на кораблі британського флоту. Але флот зіткнувся в Чесапікській затоці з французьким флотом і був змушений відступити. Війська британського генерала Корнуолліса, що опинилися в пастці, у жовтні 1781 здалися генералу Вашингтону[10]. Коли повідомлення про цю поразку досягли Великої Британії, парламент ухвалив рішення розпочати мирні переговори з американськими повстанцями.
Результатом революції стала незалежність 13 колоній: Массачусетсу, Нью-Гемпширу, Коннектикуту, Род-Айленду, Нью-Йорку, Нью-Джерсі, Пенсильванії, Делаверу, Меріленду, Вірджинії, Північної і Південної Кароліни і Джорджії. Згідно з Конституцією, написаною Конституційними зборами 1787 року, було створено національний уряд. Герой революції Джордж Вашингтон, обраний на посаду президента, започаткував багато державних установ, включаючи кабінет, монетний двір і перший банк США.
Головною темою всіх політико-правових теорій Монтеск’є і основною цінністю, що відстоюється в них, – є політична свобода. До ряду необхідних умов для забезпечення цієї свободи ставляться належна організація і справедливі закони державного ладу.
У пошуках «духу законів», тобто закономірного і справедливого в законах, Монтеск’є наголошував на раціоналістичних уявленнях про природу речей, розумній природі людини, і прагнув збагнути логіку мінливих історично позитивних законів, які породжують їх причини та фактори.
2) боевых слонов
по-моему так должно быть)