Всі східні Церкви традиційно розділені на дві великі групи: дохалкедонські Церкви, з тих чи інших причин не визнали визначень Халкідонського собору, і Халкідонські Церкви, які визнали рішення цього собору. В силу неприйняття христологічних формулювань Ефеського або Халкідонського соборів так звані дохалкідонські Церкви, очевидно, вважалися, несторіанськими або монофізитськими. Сьогодні, завдяки міжконфесійному богословському діалогу, вдалося з'ясувати, що різні формулювання не порушують спільності віри в таємницю Христа - істинного Бога й істинної людини. Тому сьогодні всі ці Церкви називають «Древніми східними Церквами» або «Східні православні Церкви». Решта східних Церков, що не знаходяться в спілкуванні з Церквою Риму, називають східними Церквами візантійського обряду, і часто під узагальнюючим терміном «православні» маються на увазі віруючі саме цих громад, оскільки їх присутність в Європі найбільш помітна, а контакти найбільш часті. Віруючих православних Церков не можна плутати з віруючими східних католицьких Церков, що знаходяться в спілкуванні з Римом, хоча схожість між ними велика - в тому, що стосується здійснення богослужінь, духовності, богослов'я та дисципліни. Православні богослови, що міркують про відмінності між католиками і православними, перш за все мають на увазі католиків латинського обряду.-спільні
По-перше, в католицизмі і православ'ї по-різному тлумачиться догмат сходження Святого Духа: у католиків — від Бога-Отця і Бога-Сина (згідно з рішенням Толедського вселенського собору 589 р. про філіокве); у православних — від Бога-Отця.
По-друге, немає згоди між католиками та православними і з питання щодо буття людей після їхньої смерті. У православ'ї — це Рай і пекло, у католицизмі — ще й чистилище. Вчення про чистилище розробив італійський середньовічний філософ, знаменитий систематизатор схоластики Фома Лквінський (1225—1274), а догмат про нього прийняв у 1439 р. Флорентійський собор і підтвердив у 1562 р. Тридентський собор.Перші п'ять століть існування християнська церква була під владою авторитету Папи Римського. Це завдавало безліч труднощів східним церквам, що концентрувалися навколо Константинополя. Суперечності виявилися непримиренними. Розкол у християнстві став неминучим. Незважаючи на спроби подолати його, він існує і в наш час.
Католицька церква — найбільше відгалуження у християнстві. Вона об'єднує майже 60 % християн, вважає себе представницею першої форми їх релігії. За століття після розколу в ній склалися догмати, культові ритуали й обряди, що суттєво відрізняються від православних.-відмінні
Русско-иранская война 1826-1828 гг. завершилась Туркманчайским миром, по которому к России присоединилась восточная Армения. Россия также одержала победу в войне с Турцией в 1828-1829 гг. , и по Адрианопольскому миру к ней отошли Анапа, Поти, Ахалцих и Алхалкалаки. В этой ситуации становилось возможным и неизбежным подчинение Россией всего Кавказа.
Начавшееся движение мюридов1 в 30-х гг. возглавил имам Шамиль, одержавший ряд побед над русскими войсками. На территориях Дагестана и Чечни он создал государственную систему – имамат – с многочисленной армией. Но уже в конце 40-х гг. в государственной системе Шамиля стали проявляться признаки кризиса. Царизм воспользовался экономическим и военным ослабле-нием имамата. Перевооруженная и численно увеличившаяся русская армия перешла в наступле-ние. В 1859 г. остатки войска Шамиля были окончательно разбиты.
Присоединение Кавказа к России было завершено в 1864 г.
Значительно обострились противоречия между Россией и европейскими странами после под-писания в 1833 г. Турцией и Россией Ункияр-Искелессийского договора, установившего оборони-тельный военный союз с обязательством взаимной военной защиты.
К середине XIX в. восточный вопрос во внешней политике стран Европы занял важнейшее место. Франция и Англия стремились к военному и торговому приоритету на Средиземном море; Австрия – к экспансии территории Османской империи; Россия – к полному разгрому в одиночку Турции, выходу в Средиземное море, закрытию входа в Черное море чужому флоту и усилению влияния на славянские народы Балкан. Все это привело к Крымской войне (1853-1856), которая началась с переправы русских войск через р. Прут и занятия территории Молдавии и Валахии. Осенью 1853 г. русская эскадра под командованием адмирала П. С. Нахимова (1802-1855) разгро-мила турецкий флот в Синоп-ской бухте. Но европейские державы не намеривались допустить по-беды России над Турцией. Английская и французская военные эскадры вошли в бухту Золотой Рог. Россия теперь вынуждена была воевать против Англии, Франции, итальянских государств – Пьемонта и Сардинии. Военные действия были перенесены в Крым. Главная военно-морская база России на Черном море – Севастополь оказалась в осаде. После 11 месяцев защиты Севастополь пал.
18 марта 1856 г. в Париже был подписан мир, по которому Россия уступала Турции часть Бессарабии, возвращала крепость Карс. России запрещалось иметь военный флот на Черном море и восстанавливать Севастополь как крепость.
Поражение России показало глубокий кризис самодержавно-крепостнического строя, ее от-сталость от передовых стран Европы, настоятельно продиктовало необходимость коренных пре-образований во всех областях жизни, вывело страну из состояния политической неподвижности, вызвало протест широких слоев общества против существующих порядков, обусловило рост кре-стьянских выступлений. Самодержавие вынуждено было приступить к самосовершенствованию и саморегулированию на основе рыночных отношений и свободы граждан.
Правление Николая I пришлось на период с 1826 по 1856 года. Его деятельность во внешней политике фокусировалась на сохранение территорий и защите границ. Преимущественно, все сохраняемые территории были приобретенные. Николай усиливал влияние Российской Империи в Европе, а именно в Польше, Прибалтике и Финляндии. Но Западная Европа не отставала и также оказывала влияние на Россию посредством революционных процессов внутриевропейских. Цель революционных движений – свержение абсолютизма власти. Пока Николай пытался стабилизации в Европе, он упустил дестабилизацию на Юге, что привело к Крымской войне, и российскому поражению в ней.
По-перше, в католицизмі і православ'ї по-різному тлумачиться догмат сходження Святого Духа: у католиків — від Бога-Отця і Бога-Сина (згідно з рішенням Толедського вселенського собору 589 р. про філіокве); у православних — від Бога-Отця.
По-друге, немає згоди між католиками та православними і з питання щодо буття людей після їхньої смерті. У православ'ї — це Рай і пекло, у католицизмі — ще й чистилище. Вчення про чистилище розробив італійський середньовічний філософ, знаменитий систематизатор схоластики Фома Лквінський (1225—1274), а догмат про нього прийняв у 1439 р. Флорентійський собор і підтвердив у 1562 р. Тридентський собор.Перші п'ять століть існування християнська церква була під владою авторитету Папи Римського. Це завдавало безліч труднощів східним церквам, що концентрувалися навколо Константинополя. Суперечності виявилися непримиренними. Розкол у християнстві став неминучим. Незважаючи на спроби подолати його, він існує і в наш час.
Католицька церква — найбільше відгалуження у християнстві. Вона об'єднує майже 60 % християн, вважає себе представницею першої форми їх релігії. За століття після розколу в ній склалися догмати, культові ритуали й обряди, що суттєво відрізняються від православних.-відмінні