Сучасне геополітичне становище Великої Британії можна назвати чи не найбільш невизначеним із провідних нині держав світу. Адже в країні, що нині перебуває в стані «геополітичної підвішеності», склалися доволі сприятливі передумови для приходу до влади праворадикальних сил, репрезентованих, по суті, однією популістською партією — Незалежною партією Сполученого Королівства (United Kingdom Independence Party), представники якої доклали не останні зусилля для ухвалення на референдумі в червні 2016 року рішення на користь виходу Британії з ЄС. Це суттєво впливає і на проспективу, і на перспективу зовнішньої політики однієї з провідних держав світу, що, попри втрати лідерських позицій у низки сферах, досі залишається: а) постійним членом Ради Безпеки ООН; б) провідним членом НАТО, однією з п’яти країн, що в 2016 році досягли мінімуму в 2% витрат ВВП на оборону; в) учасником «Великої сімки» та «ядерного клубу». Усе це вказує на актуальність розгляду питання як сучасного стану, так і можливих змін у зовнішній політиці Сполученого Королівства.
Історичні передумови. На зовнішню політику Великої Британії традиційно впливали три головних фактори: відносно ізольоване географічне положення, внаслідок якого держава перебувала відносно поодаль основного театру геополітичних подій (до ХХ століття — Європи, і протягом та після ХХ ст. — Америки та Азії), а також володіла перевагою на морі; значна роль колоній, які за своєю площею в 9, а за кількістю населення — в 14 разів перевищували територію метрополії, а отже, були чудовими ринками збуту та сировинними придатками для Сполученого Королівства; і, зрештою, консерватизм і традиціоналізм, що виявлявся у всіх аспектах суспільно-політичного життя: від становлення двопартійної політичної системи до збереження інституту монарха, який, крім того, наділений відносно значними повноваженнями: оголошення війни і миру, помилування злочинців, відкриття сесії парламенту, проведення бесід із прем’єр-міністром з актуальних питань зовнішньої та внутрішньої політики, статус Верховного Головнокомандувача Збройних Сил тощо.
Началась демилитаризация экономики и модернизация военно-промышленного комплекса. Приоритетной областью была объявлена тяжелая промышленность, главным образом машиностроение, металлургия, топливно-энергетический комплекс.К 1948 г. производство достигло довоенного уровня благодаря героическому труду советского народа, бесплатному труду заключенных ГУЛАГа, перераспределению средств в пользу тяжелой промышленности, перекачке средств из аграрного сектора и легкой промышленности, привлечению средств от репарации Германии, жесткому планированию экономики.
