Объяснение:
509 до н. е. Патриції скинули Тарквинія Гордого і поклали початок республіці. На становлення Римської республіки вирішальний вплив зробили два процеси: боротьба патриціїв і плебеїв і завоювання Римом Італії.
У римській республіці поєдналися традиції монархії, аристократії і демократії. Продовженням монархічних традицій стала влада виборних консулів, мали свиту з охоронців, був перед у війську і виконували функції жерців. На чолі держави встали два консула, обиралися народними зборами римських громадян на один рік. Вони успадкували від царів символ вищої виконавчої і судової влади в мирний час і командування військами - у воєнний. Зберігачем аристократичних принципів виступав Сенат. У нього входили 300 знатних римських громадян (і патриціїв і плебеїв). Сенат був постійно діючим органом, і жоден закон не приймався без його відома. Також Сенат контролював скарбницю, керував ходом військових дій і від імені держави здійснював зовнішню політику. Втіленням демократичних цінностей було народні збори. З 494 р. до н. е. Вони стали обирати трибунів - захисників прав плебеїв, які могли приймати постанови - плебісцити, що володіли рекомендаційної силою (з III ст. До н.е. прирівняні до законів).
Новим явищем державного устрою Риму періоду республіки стали магістрати - вищі виборні посади, виконання яких було безплатним. Магістрат мав особистою недоторканністю, правовим імунітет на час виконання посади, міг ініціювати законопроекти, народні збори і навіть засідання сенату. Всі посади були терміновими. Після закінчення терміну повноважень магістрати давали звіти перед Сенатом і проходили перевірку.
Перше місце серед магістратів республіки займали 2 консула. Вони мали вищої військової, цивільної та сакральної владою. Слідом за ними стояли 2 претора. Їм надавалася військова влада над міською міліцією, цивільна влада в межах міста Риму і найближчої округи і судова влада
Відмінною рисою ранньої республіки була боротьба патриціїв і плебеїв, яка завершилася вирівнюванням прав до IV ст. до н.е. У 451 р. до н.е. Створено перший звід законів римлян - «Закони XII таблиць», їх домоглися повсталі плебеї. Тепер суд чинився за чітко встановленим нормам і правилам.
З моменту проголошення республіки Рим вів безперервні завойовницькі війни з сусідніми племенами латинян, італіків, греків, колонізовані Південь Італії. Всі громадяни від 17 до 46 років зобов'язувалися за наказом консула з'являтися для участі у військовому поході, озброєні за свій рахунок.
Основные события истории Казахского ханства в конце XV-начале XVI вв. происходили в регионе Сырдарьи. Главной причиной воин между казахскими ханами и Шайбанидами за регион Сырдарьи является борьба за города и зимние пастбища, и этот регион для молодого государства имея первостепенное стратегическое и экономическое значение.
Главными противниками казахских ханов в борьбе за присырдарьинские города и Дешт-и Кыпчак были шайбаниды - наследники хана Абулхаира. В начале XVI в., с укреплением Казахского ханства, шайбаниды с частью дешт-и-кыпчакских племен ушли в Мавераннахр. Здесь, в начале XVI в., шайбаниды одерживают победу над династией тимуридов и вытесняют их из Средней Азии.
Наибольшего могущества Казахское ханство достигло в первой четверти XVI в. в период правления хана Касыма. В период его правления численность населения Казахского ханства впервые достигла одного миллиона человек. Борьба за присоединение присырдарьинских городов была главным направлением внешней политики хана Касыма.
В 1510 году казахи нанесли сокрушительное поражение войскам Мухаммада Шайбани под городом Сыгнак. После поражение от войск казахов под Сыгнаком Мухаммад Шайбани погиб в 1510 году в сражении с шахом Ирана.
При Касым хане границы Казахского ханства на западе расширились до бассейна реки Урал, на севере и северо-востоке простирались за озером Балхаш. Таким образом, в период правления хана Касыма формируется единая этническая территория казахов и впервые после монгольского завоевания почти все казахские племена были объединены в одном государстве. В период его правления Казахское ханство как независимое государство стало известно в Европе и Азии. В начальный период образования Казахского ханства политическим центром государства и столицей становится город Сыгнак.
В первой половине XVI в., в результате кризиса и распада Ногайской Орды, часть племен откочевывают в Казахское ханство.
После смерти хана Касыма Казахское государство переживало упадок и политический кризис. Восстановлением и расширением территории ханства в период с 1538 по 1580 гг. занимался сын Касыма, видный казахский правитель - Хакназар. В XVI в. Хакназар расширяя границы Казахского ханства на запад, присоединил большинство племен Ногайской Орды. Распад Ногайской Орды придвинул границы Казахского ханства к Русскому государству. Используя распри среднеазиатских государств, Хакназар заключил с бухарским ханом «клятвенный союз».
В 1582-1598 гг. правителем Казахского ханства был Тауекел. Годы его правления связаны с борьбой с узбеками за Сырдарьинский регион. В 1598 г. правитель Казахского ханства Тауекел погиб от ран, полученных при осаде города Бухары.
После смерти Тауекеля ханский титул перешел к его младшему брату Есиму, который правил в 1598-1628 гг. При нем вводятся правовые нормы, нормы взаимоотношений между людьми и пользования пастбищами, которые нашли отражение в документе конца XVI- начала XVII вв. - «Исконный путь хана Есима».
В начале XVII в. во внутриполитическом положении Казахского государства происходят изменения - усиливаются феодальные междоусобицы. В годы правления Есима, воспользовавшись междоусобицами среди казахов, бухарский хан, расторгнув договор, начал новые походы с целью изгнать казахов за Сырдарью и вернуть город Ташкент. Проходившая в годы правления хана Есима казахско-бухарская война длилась более 20 лет и закончилась тем, что бухарский хан признал свое поражение. Город Ташкент вошел в состав Казахского ханства в результате успешной внешней политики хана Есима. Полуторавековая война между казахами и узбеками закончилась присоединением присырдарьи-нского региона и города Ташкента к Казахскому ханству
Объяснение:
аонятно
