Капіталі́зм — суспільний лад, економічна система виробництва та розподілу, заснована на принципах приватної власності, особистої ініціативності, ефективності використання наявних ресурсів, максимізації прибутку (капіталу).
В іншому визначенні під капіталізмом розуміється суспільство, в якому існують такі риси, що виступають всеохопним принципом не тільки економічних, але і політичних та інших вимірів суспільних відносин: наявність приватної власності (включно на засоби виробництва); метою господарювання є максимізація доходів і користі; господарська діяльність здійснюється завдяки ринкам і системі цін. Мануфактури, поділ праці, машинне виробництво є похідними від капіталізму формами і не відображають його сутність[1].
Сутність капіталізму в економічному примусі до праці — кожна людина має право продавати роботодавцю свою робочу силу. В ідеалі основний принцип капіталізму — laissez-faire (дозвольте робити), хоча чистого капіталістичного суспільства ніколи не існувало — держава завжди накладала обмеження на ринок і зберігала за собою право як накладати обмеження на виробничі відносини, так і застосовувати неекономічний примус. У сучасних капіталістичних країнах держава бачить свою роль у встановленні законодавчої бази та юридичних рамок, в яких здійснюється виробництво і торгівля.
Капіталізм заснований на і розподілу, при якому продукт виробництва належить капіталісту — власнику засобів виробництва.
Капіталізм протиставляється централізовано планованій економіці. Історично, капіталізм, як іб виробництва, прийшов на заміну феодалізму.
Объяснение:
После Бородинского сражения, в котором русская армия понесла тяжёлые потери, главнокомандующий Кутузов приказал 27 августа (8 сентября) 1812 года отступить по направлению к Москве на Можайск с твёрдым намерением сохранить армию.
Днём 1 (13) сентября 1812 года в подмосковной деревне Фили состоялся военный совет о плане дальнейших действий. Несмотря на то что большинство генералов, и в первую очередь генерал Беннигсен, высказалось за то, чтобы дать Наполеону новое генеральное сражение у стен Москвы, Кутузов, исходя из главной задачи — сохранения армии,— оборвал заседание военного совета и приказал отступать, сдав Москву французам.
Оценив тяжёлое и опасное положение растянувшийся по Москве русской армии, обременённой большим числом раненых и многочисленными обозами, а также не имея возможности долго удерживать неприятеля на её подступах, командующий русским арьергардом генерал от инфантерии М. А. Милорадович решил вступить в переговоры с командующим французским авангардом маршалом И. Мюратом. С этой целью Милорадович послал к Мюрату штабс-ротмистра лейб-гвардии Гусарского полка Ф. В. Акинфова с запиской за подписью дежурного генерала Главного штаба русской армии полковника П. С. Кайсарова, в которой говорилось: «Оставленные в Москве раненые поручаются гуманности французских войск»[1]. На словах же Милорадович велел от его имени передать Мюрату, что[2][3]
