Більшість американських діячів часів війни за незалежність вважали невід’ємними права людини на життя, свободу, власність.
Право на життя означає гарантовану державою можливість не побоюватися насильницької смерті.Видатні американські діячі були добре знайомі з історією різних держав, тому їх надзвичайно цікавила республіканська форма правління в Стародавньому Римі. За такого правління повноваження уряду походять від народу. Він обирає керівників, які займають певні посади та чиновників, що їх обслуговують.
Засновники США вважали, що республіка здатна забезпечити передумови для справедливості суспільного блага, свободи та процвітання громадян.
Відповідно до прийнятої Конституції в США встановлювалася сильна центральна (федеральна) влада. Штати могли самостійно розв’язувати внутрішні питання, але фінанси, армія та зовнішня політика перебували в руках федеральної влади. За Конституцією Сполучені Штати Америки ставали федеративною республікою: федеративною — тому що складалися з рівноправних штатів, і республікою — тому що вищі посади в державі були виборними.Вищою законодавчою владою в США був Конгрес, що складався з двох палат: верхньої — сенату й нижньої — палати представників. Депутатів палати представників обирали всі, хто був наділений правом голосу. Сенат був створений на вимогу малонаселених штатів для дотримання рівності між штатами. Від кожного штату до Сенату входило по два сенатори. Сенат затверджував закони, прийняті палатою представників, і міг контролювати її діяльність.
Головою виконавчої влади був президент, який обирався на чотири роки. Президент США мав дуже великі повноваження: керував урядом, армією, міг скасовувати закони, прийняті Конгресом.
Владу Конгресу й президента мала обмежувати вища судова влада — Верховний суд, склад якого формував президент за згодою Конгресу. Через те що суддів призначали довічно, вважалося, що вони можуть виступити і проти президента, і проти Конгресу, якщо ті порушать закон. Верховний суд мав право скасовувати вже затверджені президентом закони.
Правление Екатерины II нельзя назвать полноценным периодом расцвета Российской империи, ведь успешные реформы соседствовали с непомерным протежированием представителей дворянского сословия, а успехи на международной арене соседствовали с провалами во внутренней политике. Однако одно можно сказать наверняка: Екатерина II внесла немалый вклад в развитие политики Просвещения в российском обществе. Период правления Екатерины Великой называют не только золотым веком дворянства, но еще и эпохой просвещенного абсолютизма.
