Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року в містечку Холм у Царстві Польському (нині на території Польщі).
Батько — Сергій Федорович Грушевський, на той час працював викладачем у греко-католицькій гімназії. За сімейною традицією Сергій Федорович здобув духовну освіту, проте все життя пропрацював на педагогічній ниві: викладав у Переяславській і Київській семінаріях, працював директором народних шкіл на Кавказі, був автором відомого у дореволюційній Росії підручника з церковнослов'янської мови. Мати, Глафіра Захарівна Опокова походила з сім'ї священнослужителів із містечка Сестринівка. У 17-річному віці вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського. Михайло Сергійович Грушевський, згадував своїх батьків, як справжніх патріотів України, які зуміли виховати «тепле прив'язання до всього українського — мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуття[2].
Дід Михайла Грушевського, Захарій Іванович Оппоков, який благословив онука на навчання в Києві, в університеті Святого Володимира, був за життя нагороджений двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира, — і йому було дароване дворянство[3].
Родина Грушевських. У центрі — Михайло. Владикавказ, близько 1886 р.1869 року, через стан здоров'я батька, сім'я переїжджає на південь Російської імперії: спочатку до Ставрополя (1870—1878), згодом — до Владикавказа (1878—1880). Здобувши домашню початкову освіту, 1880 року Михайло був зарахований відразу до третього класу Тифліської гімназії. У цей час він із захопленням читає твори Миколи Костомарова, Пантереймона Куліша, Михайла Максимовича. Під час навчання у гімназії Михайло пише свої перші оповідання, які надсилає до України відомому письменникові Іванові Нечую-Левицькому, котрий схвально їх оцінює. 1885 року майбутній історик, за підтримки Нечуя-Левицького, публікує свої оповідання «Бех-аль-Джугур» та «Бідна дівчина»
Лично я представляю себе древнего человека не с камнем и дубиной в руке, а цивилизованным человеком. Возможно, мой предок был в то время ученым и делал большие открытия, он был конструктором всех чудес света, а до наших дней сохранилось только одно. Возможно, сейчас мы деградируем, а представляем о себе что – то великое. Согласитесь в голове невозможно уместить то, что цивилизация, которая была до нас, была великой, и ее уничтожили.
Древние люди знали все тайны вселенной, возможно, они нашли жизнь на других планетах и даже смогли связаться с ними. Также древние люди, в отличие от современных, были более духовно развитыми. Для них главными ценностями были семья и забота о своем клане. Возможно, поэтому это и им стать великими, ведь любовь и поддержка любимых и дорогих людей идти вперед и добиваться целей. Развитие ведь начинается с развитием души, а уже после каких – либо навыков. Возможно, мои мысли совсем неправдивы, и развитие шло, так как описывается в учебниках по истории. Но согласитесь, что порой охота пофантазировать и поверить в чудеса, которые в жизни не случаются. ответ на данный вопрос никогда не будет найден и люди так и будут продолжать спорить на данную тему. Ну и пусть верят, что их предки были обезьянами, а мне хочется верить, что мои предки были великими людьми.
В конце концов, моя идея тоже имеет право на жизнь и кто-то в глубине души осознает, что я права. А пока известно только одно, благодаря древнему человеку я живу на этой планете.