Відповідь:
КРОМВЕЛЬ, ОЛІВЕР (1599-1658), англійський державний діяч і воєначальник, вождь пуританської революції, який увійшов в історію як лорд-протектор Республіки Англії, Шотландії й Ірландії, найбільший внесок у формування сучасної Англії. Кромвель народився 25 квітня 1599 року у Хантінгдоні (графство Кембриджшир) у родині типових англійських дворян (джентрі) - Роберта Кромвеля і Елизабет Стюард. Батько Кромвеля - молодший син у родині, родоначальник якої Томас Кромвель (1485-1540) був найближчим сподвижником Генріха VІІІ і рушійною силою його реформ. Він одержав від короля значний стан як винагороду за проведену їм секуляризацію монастирських земель. Коли Олівер з'явився на світло, його дід, сер Генрі Кромвель, був одним із двох найбагатших землевласників у Хантінгдоні, але батько Кромвеля мав скромний статок. У 1616 Олівер закінчив школу в Хантінгдоні, після чого його відправили в один з коледжів Кембріджського університету, Сидні-Сассекс. Але вже через рік смерть батька змусила 18-літнього Олівера, єдиного сина в родині, залишити університет, щоб до матері і сестрам. Можливо, якійсь час він відвідував також "Лінкольнз-Інн", одну з чотирьох лондонських адвокатських корпорацій. У 21 рік Кромвель одружився на Елізабет Буршир, дочки лондонського торговця шкірою і повернувся в Хантингдон, де зайнявся сільським господарством.
Початок політичної кар'єри
Протягом наступних 20 років Кромвель вів звичайне життя сільського дворянина і поміщика, щоправда, наповнене напруженими духовними пошуками; крім того, воно брав активну участь у місцевому політичному житті. Землеробство на тутешніх убогих ґрунтах не обіцяло великих доходів, і в якийсь момент Кромвель спробував щастя, зайнявшись розведенням худоби біля містечка Сент-Айвз. Про матеріальні труднощі він зміг забути лише в 1638 році, коли йому дісталася спадщина після смерті дядька по материнській лінії, і він перебрався в місто. Тим часом у 1628 році Кромвеля обрали від округу Хантінгдон в останній парламент Карла І, скликаний їм перед т.зв. "Одинадцятирічною тиранією", 11-літнім (1629-1640) періодом беспарламентского правління.
Пояснення:
лья́лово — село в солнечногорском районе московской области, входит в городское поселение менделеево.
расположено к северо-западу от москвы, в верховьях реки клязьма, рядом с посёлком менделеево.
население деревни на начало 2006 года — 876 человек[1].
имя деревни дало название понятию «льяловская культура», которое возникло по результатам раскопок стоянки древнего человека (3-4 тысячелетие до н. проводившихся вблизи деревни в 1922 году.
1. происхождение названияназвание села происходит от его владельцев, князей стародубских-льяловских - ветви князей стародубских, ведших свой род от одного из сыновей великого князя владимирского всеволода большое гнездо. родоначальником ветви льяловских князей являлся константин фёдорович стародубский, по прозвищу льяло (в значении: «носик рукомойника», нецерковное имя, известное в частности в новгороде). в 1440-1460 гг. он был владетелем льяловского удельного княжества, которое впрочем не имеет никакого отношения к селу, а было частью родового удела с центром в стародубе на клязьме и вместе с ним было присоединено к москве. у него был сын иван константинович, современник ивана iii, а этот последний оставил пять сыновей - князей льяловских. род князей льяловских угас уже в xvi в.[2].
2. льялово в xvi - начале xvii вв.льялово впервые упоминается в писцовой книге (налоговой описи) 1584-1586 годов; там же упоминается один из прежних владельцев - князь семён иванович стародубский (льяловский), младший из пяти сыновей упомянутого ивана константиновича, воевода в походах эпохи юности ивана грозного (1544 - 1550). [2]. князю семену ивановичу ранее принадлежала треть льялова, которой на момент составления описи владел князь петр иванович буйносов-ростовский; совладельцами льялова в 1584 г. были князь иван никитич стародубский и василий петрович головин. это дает основание полагать, что изначально льялово было разделено на три части между сыновьями князя ивана константиновича льяловского, впоследствии же сыновья продали свои части или отказали их зятьям. ивану же константиновичу, скорее всего, и было село иваном iii (его отец, как указывалось, был удельным князем, и потому едва ли мог получить земельное , выдавшееся за службу)[3].