Культу́ра Старода́внього Ри́му — другий етап античної культури. Вплив культури Стародавньої Греції на культуру Римської Імперії не підлягає сумніву. Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40-томної «Загальної історії» Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: «Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне». Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси — практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини — римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої «домашні» звичаї. Динамізм римської культури — така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох початків обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.
Объяснение:
Объяснение:Піднесення польського визвольного руху на початку 1860-х років
Обурений насильницьким поділом його території і ліквідацією самостійної держави Речі Посполитої, протестуючи проти тяжкого національного гніту, польський народ (а також інші народи, що входили в Річ Посполиту: литовці, білоруси, українці) не припиняли боротьби за своє визволення.
На початку 60-х років 19 століття визвольний рух охопив значні маси населення колишньої Речі Посполитої. Після початку повстання у Варшаві було створено Національний Уряд, який видав "Маніфест" в якому закликав народи до боротьби проти окупації Російської імперії та створення Речі Посполитої Трьох народів.
У цьому русі чітко визначилося два напрями: шляхетсько-буржуазно-демократичний та поміщицько-буржуазний. Рушійними силами першого з них були робітники, ремісники й селяни, дрібна шляхта, нижч чиновництва, службовців і духовенства, другого—поміщики, середня і велика буржуазія, вищ духовенства і службовців. Різнорідний склад учасників визвольного руху зумовив наявність у ньому радикальної й поміркованої тенденцій.
Течія «червоних»
Домбровський Ярослав
Провідну роль у русі відігравали збідніла шляхта і дрібнобуржуазні елементи (так звана партія «червоних»). Вони ставили своєю метою завоювати національну незалежність і провести ряд буржуазних реформ. Але в поглядах і програмних вимогах «червоних» не було єдності. їх правий табір, очолений А. Гіллером, В. Марчевським, О. Авейдою та ін., відзначався поміркованими вимогами, був схильний до компромісу з поміщиками й поділяв націоналістичні погляди шляхти. Лівий табір «червоних» на чолі з 3. Падлевським, Ярославом Домбровським, Кастусем Калиновським, 3игмунтом Сераковським та ін. стояв на позиціях радикальних демократів і відстоював необхідність союзу з революційними силами Росії, прагнув до революційного здійснення буржуазно-демократичних перетворень. У його зверненнях та листівках висловлювалося і всіляко підтримувалося гасло: «За вашу і нашу свободу!»
Течія «білих»
