Освічений абсолютизм — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення «згори» найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.
Особливості освіченого абсолютизму Редагувати
Теорія «освіченого абсолютизму», родоначальником якої вважається Томас Гоббс, цілком пройнята раціоналістичною філософією тництва. Сутність її полягає в ідеї світської держави, в прагненні абсолютизму поставити вище всього центральну владу. До XVIII століття державна ідея, виразником якої був абсолютизм, розумілася вузькопрактично: поняття про державу зводилося до сукупності прав державної влади. Міцно тримаючись за вироблені традицією погляди, освічений абсолютизм вніс разом з тим і нове розуміння держави, яка вже накладає на державну владу, що користується правами, і обов'язки. Наслідком такого погляду, що склалася під впливом теорії договірного походження держави, з'явилося те теоретичне обмеження абсолютної влади, яке викликало в європейських країнах цілу низку реформ, де поруч з прагненням до «державної користі» висувалися турботи про загальний добробут тницька» література XVIII століття не тільки ставила завдання критики старих порядків: прагнення філософів і політиків того часу сходилися в тому, що реформа повинна здійснитися державою і в інтересах держави. Не дивно, що ці ідеї припали до смаку деяким монархам, зокрема Фрідріху II. Ще в юності він захопився філософією і листуванням із вільнодумцями, став масоном і написав власний трактат із критикою політичної теорії Макіавеллі, виданий в Голландії під вигаданим ім'ям. А ставши королем, Фрідріх II із завзяттям взявся за проведення реформ — у відповідності із власним розумінням ідей тництва. Він заборонив тортури й оголосив про скасування цензури. Переконаний прихильник свободи віросповідання, король стверджував, що може звести у Пруссії святилища навіть для язичників, якщо ті захочуть оселитися в його державі, а згодом таки розпорядився побудувати католицький собор у Берліні, населеному переважно протестантами. Приватну власність оголосили недоторканною, судочинство за порадою Монтеск'є відокремили від виконавчої влади. За наказом монарха був створений новий звід законів. Фрідріх II запровадив у Пруссії загальну початкову освіту, будував дороги, заохочував заснування нових мануфактур, скасував митниці всередині королівства. Така державна політика, власне, й дістала назву «освіченого абсолютизму»[1].
«Освічений абсолютизм», принаймні в теорії прагнув до союзу монархів і філософів, які бажали підпорядкувати держава чистому розумові. Не дивно, що в літературі «освічений абсолютизм» був зустрінутий захоплено. Найбільш яскравий приклад цього захоплення — політичний світогляд Вольтера, цієї ж точки зору трималася і школа фізіократів з Кене, Мерсьє-де-ла-Рів'єром і Тюрго на чолі.
"Встречалось и другое омерзительное преступление в этом глупом и сумасбродном пешем скопище, преступление, которое, в чем не приходится сомневаться, было ненавистно в глазах господа и которое даже покажется совершенно невероятным всем христианам. [А именно], они уверяли, будто некий гусь проникнут божественным духом и в не меньшей степени им же проникнута некая коза. И обоих этих животных они содеяли себе в предводители в этом святом странствии в Иерусалим; они выказывали им знаки благочестивого почитания сверх меры, и превеликая рать, подобно скотине, следовала за ними, веря в это всей душой.Да удалится от сердец верующих христиан [мысль], будто господь Иисус хотел, чтобы гроб его святейшего тела посещался неразумными тварями, и будто бы повелел содеять их предводителями тех христианских душ, которые [сам] удостоил искупить своей драгоценной кровью и омыть от грязи идолопоклонства! Ведь, возносясь на небеса, он определил предводителями, управителями и наставниками своего народа достопочтеннейших и святейших прелатов и аббатов, а вовсе не грубую скотину, лишенную разума. Впрочем, что удивительного, ее ли в наше время встречаются заблуждения подобного рода, и в иных сборищах стольких тысяч людей, на чьи головы господь обрушил кары, ...[встречаются] столь отвратительные преступления..?" (Альберт Аахенский "Иерусалимская история". Кн. I, гл. 30.)
Этот весьма любопытный эпизод из истории Первого крестового похода встречается в нескольких книгах посвященных крестовым походам. Вот как некоторые исследователи расшифровывают "преступление, которое покажется совершенно невероятным всем христианам" .
"Впереди его отряда выступали коза и гусь, священные животные древней германской мифологии". (Лео Таксиль "Священный вертеп")
"Предводителями одного из крупнейших крестьянских отрядов были... гусь и коза, которые шли перед войском и указывали ему путь к Иерусалиму. По мнению крестьян, эти животные были проникнуты божественным духом, и лучше любого рыцаря или монаха могли указать верную дорогу к Святому Гробу". (Александр Доманин "Крестовые походы. Под сенью креста")
"Впереди одного из отрядов, находившегося в составе ополчения Петра Пустынника, шествовали... гусь и коза. Они считались проникнутыми божественной благодатью и пользовались большим почетом среди крестьян: по словам Альберта Аахенского, им «выказывали знаки благочестивого почитания сверх меры, и превеликая рать, подобно скотине, следовала за ними, веря в это всей душой». Крестьяне видели в обоих животных вожаков отряда. Каноник Альберт Аахенский, яростно возмущаясь «омерзительным преступлением глупого и сумасбродного пешего скопища», включил в свой рассказ знаменитый эпизод с гусем и козой. Для него, служителя церкви, это языческое заблуждение". (Михаил Заборов "Крестоносцы на Востоке")
Но дальше констатации факта с гусем и козой - "животных древней германской мифологии" дело не идет. Возникают вопросы как сии "неразумные твари" прониклись божественным духом и как животные стали "предводителями христианских душ", идущих по стезе Господней?
