Іта́лія (італ. Italia), Італі́йська Респу́бліка (італ. Repubblica Italiana) — держава на півдні Європи, в Середземномор'ї. Займає Апеннінський півострів, Паданську рівнину, південні схили Альп, острови Сицилія, Сардинія тощо. На суходолі Італія межує з Францією на північному заході, зі Швейцарією й Австрією на півночі та Словенією на північному сході.
На території Італії розташовані також такі державні утворення: Сан-Марино, Ватикан, Суверенний Мальтійський орден.
Рим, столиця Італії, був протягом століть політичним та релігійним центром Західної цивілізації як столиця Римської імперії та місце Святого престолу. Після занепаду західної Римської імперії, Італія потерпала від численних нападів інших народів, від германських племен, таких як лангобарди та остготи, до візантійців та пізніше норманів. Століттями пізніше Італія стала місцем зародження Середньовічних морських республік та Ренесансу[2], надзвичайно продуктивного інтелектуального руху, який згодом став всезагальним і формував наступний хід європейської думки.
Більшу частину постримської історії Італія була поділена на численні королівства та міста-держави (такі як Сардинське королівство, Королівство обох Сицилій та Міланське герцогство), але об'єдналась в 1861 році, протягом бурхливого періоду своєї історії відомого як Рісорджименто (італ. il risorgimento — відродження). Наприкінці XIX-го століття, протягом Першої світової і до Другої світової війни Італія володіла колоніальною імперією, яка поширила свою владу на Лівію, Еритрею, Сомалі, Ефіопію, Албанію, Додеканес та на концесію в Тяньцзіні[3].
Італія — член ООН, НАТО, ЄС.
Гедиминовичей. Великий князь литовский (с 1316- по 1341 жил). Преемник своего брата — в. кн. Витеня (с 1295- по 1316 жил).
О возросшей роли его государства свидетельствовала смена его титула. Гедимин начал называть себя «королем Литвы и Руси»и причем под названием «русские», «русины» имелись в виду жители белорусских земель. Поэтому государство стало называться «Великое княжество Литовское и Русское». Потом, когда к нему была присоединена Жемайтия, оно стало называться «Великое княжество Литовское, Русское, Жемайтское». Но чаще употреблялось сокращенное название ту так было проще «Великое княжество Литовское».
В 1642 г. конфликт перерастает в гражданскую войну. Парламент создает собственную армию – в основном из крайних протестантов, "пуритан", во главе с Кромвелем. В то время как состоящий из умеренных парламент мог бы удовлетвориться компромиссом с королем, Кромвель и армия решают отделаться от него. Разгромленный, затем плененный Карл I пытается договориться с парламентом. Но Кромвель во главе армии идет на Лондон, изгоняет из парламента своих противников (от парламента останется только "охвостье", его так и будут называть) и отдает короля под суд. Король приговорен к смерти как "тиран, предатель, убийца и враг страны". 30 января 1649 г. он был обезглавлен на эшафоте, возведенном перед королевским дворцом.24
Казнь короля вызвала великое смятение, – для общественного мнения того времени король, какой бы он ни был, священен. Вместе с Карлом I ушла в эпоха абсолютной монархии