Відповідь:
Пояснення:
Суспільство Київської держави за ідеологічними ознаками було тісно пов'язане з християнською релігією. Проте до самого процесу формування нової спільноти і появи першої східнослов'янської держави має стосунок інша релігійна система - язичництво.
У язичницьких віруваннях своєрідно поєднувались народна фантазія та знання людини про світ, віковий досвід поколінь, що проявився у правилах етики, естетики, моралі. У народній поетичній творчості вищі сили — боги мали людську подобу, але були наділені більшою силою, більшими вміннями, можливостями і розумом. Поряд з позитивними живуть герої негативні. Вони доповнюють перших, відтіняючи їхні найкращі риси.
Пантеон язичницьких богів формується на базі матеріалістичних уявлень. Так, на першому місці стояв Вседержитель, узагальнюючий Бог, він же батько природи і Владика світу, волею якого тримається доля всього і всіх. Далі йдуть бог світла Сварог та його син, особливо шанований на Русі, Дажбог, Хоре чи Сонце. Це зумовлено тим, що сонце було життєдайною силою всього живого на Землі.
Особливо вшанованим був бог грому блискавок Перун, ім'я його в перекладі зі старослов'янської означає «грім», з грецької — «вогонь». Вирази «Перун вбив», «Перунова стріла» свідчили про його необмежену силу. Дві сили йшли поруч з людиною — Білобог і Чорнобог, що уособлювали добро і зло. Один був народжений світлом, інший — пітьмою; перший будував, другий — руйнував.
Особливо шанували жіночі божества. Слов'янські богині, починаючи від Матері-Землі, були дуже популярні у віруваннях і відображали природну першість усього живого на Землі. Поряд з чоловічим Аадом-Живом завжди стояло жіноче Лада-Жива, зображення її було символом життя: немовля, повний колос, дивоквітка, виноград або яблуко.
Основний пантеон супроводила ціла низка малих божеств: Аель, Діванія, русалії, домові, водяники, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали небесної мудрості, зверталися за щастям, ворожили, приносили жертви, кожний був покровителем певного роду діяльності, роду, сім'ї.
Поряд з віруванням в істот обожнювались всілякі духи і сили природи: сонце, місяць, зірки, повітря, вітер. Однак особлива шана віддавалась деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем'я свято оберігалось.
Священними вважали також птахів і тварин. Зокрема, зозуля — сприймалася як провісниця майбутнього; голуб — як символ кохання; ластівка — як доля людини; сова — як символ смерті і пітьми. З тварин священними були віл і кінь, а з комах — бджола і сонечко. Асоціативний ряд зрозумілий і сьогодні.
Важливою рисою вірувань праукраїнців дохристиянської доби була життєрадісність. Вони не мали в своєму пантеоні суворих, жорстоких богів, а жили спільним життям з природою, відчували її тепло і ласку.
Відповідь:
Пояснення:
Суспільство Київської держави за ідеологічними ознаками було тісно пов'язане з християнською релігією. Проте до самого процесу формування нової спільноти і появи першої східнослов'янської держави має стосунок інша релігійна система - язичництво.
У язичницьких віруваннях своєрідно поєднувались народна фантазія та знання людини про світ, віковий досвід поколінь, що проявився у правилах етики, естетики, моралі. У народній поетичній творчості вищі сили — боги мали людську подобу, але були наділені більшою силою, більшими вміннями, можливостями і розумом. Поряд з позитивними живуть герої негативні. Вони доповнюють перших, відтіняючи їхні найкращі риси.
Пантеон язичницьких богів формується на базі матеріалістичних уявлень. Так, на першому місці стояв Вседержитель, узагальнюючий Бог, він же батько природи і Владика світу, волею якого тримається доля всього і всіх. Далі йдуть бог світла Сварог та його син, особливо шанований на Русі, Дажбог, Хоре чи Сонце. Це зумовлено тим, що сонце було життєдайною силою всього живого на Землі.
Особливо вшанованим був бог грому блискавок Перун, ім'я його в перекладі зі старослов'янської означає «грім», з грецької — «вогонь». Вирази «Перун вбив», «Перунова стріла» свідчили про його необмежену силу. Дві сили йшли поруч з людиною — Білобог і Чорнобог, що уособлювали добро і зло. Один був народжений світлом, інший — пітьмою; перший будував, другий — руйнував.
Особливо шанували жіночі божества. Слов'янські богині, починаючи від Матері-Землі, були дуже популярні у віруваннях і відображали природну першість усього живого на Землі. Поряд з чоловічим Аадом-Живом завжди стояло жіноче Лада-Жива, зображення її було символом життя: немовля, повний колос, дивоквітка, виноград або яблуко.
Основний пантеон супроводила ціла низка малих божеств: Аель, Діванія, русалії, домові, водяники, лісовики та ін. У кожного з них люди шукали небесної мудрості, зверталися за щастям, ворожили, приносили жертви, кожний був покровителем певного роду діяльності, роду, сім'ї.
Поряд з віруванням в істот обожнювались всілякі духи і сили природи: сонце, місяць, зірки, повітря, вітер. Однак особлива шана віддавалась деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем'я свято оберігалось.
Священними вважали також птахів і тварин. Зокрема, зозуля — сприймалася як провісниця майбутнього; голуб — як символ кохання; ластівка — як доля людини; сова — як символ смерті і пітьми. З тварин священними були віл і кінь, а з комах — бджола і сонечко. Асоціативний ряд зрозумілий і сьогодні.
Важливою рисою вірувань праукраїнців дохристиянської доби була життєрадісність. Вони не мали в своєму пантеоні суворих, жорстоких богів, а жили спільним життям з природою, відчували її тепло і ласку.
В 1900 году профсоюзы объявили о своем объединении и создании лейбористской (рабочей) партии, лидеры которой признавали социалистические идеи реформистов и добивались представительства рабочих в парламенте. Одновременно старая либеральная партия провозгласила курс на реформы и выиграла у консерваторов парламентские выборы 1905 года. Новое правительство, в котором выделялся министр промышленности Дэвид Ллойд-Джордж, ввело 8-часовой рабочий день (первоначально только для шахтёров), пенсии по старости (первоначально только для 70-летних), денежное страхование рабочих по болезни и безработице. Так была создана система социального обеспечения. Палата лордов была лишена права задерживать принятие финансовых законов. Это позволило повысить налоги на крупные капиталы и земельную собственность с тем, чтобы государство могло выплачивать пособия бедным, создавать новые рабочие места.
В Германии система социального страхования была создана ещё в период бурного экономического роста 1870-1880-х годов. На рубеже XIX—XX веков немецкие предприниматели активно использовали достижения научно-технического прогресса. Быстро складывались монополии — такие, как Рейнско-Вестфальский каменноугольный синдикат, электротехническая фирма «Сименс», сталелитейная и оружейная фирма «Крупп», химический концерн «Фарбениндустри». По объёмам промышленного производства Германия вышла на первое место в Европе и второе место в мире.
Вскоре Бисмарк ушёл в отставку. Новое правительство сняло ограничения с деятельности профсоюзов и Социал-демократической партии. Воспользовавшись этим, в том же 1890 году СДПГ провела в рейхстаг 35 депутатов, в 1903 году - 81, а в 1914-м - 103. Большинство из них придерживались реформистских позиций, добивались от правительства расширения системы социального обеспечения, но одновременно одобряли националистический курс, провозглашавший, что «Германия превыше всего», а «немцы — избранная нация».
Подобные настроения росли и во Франции, где практически каждый политик призывал к реваншу — разгрому Германии и возвращению богатых углём и рудой Эльзаса и Лотарингии. Лишившись их, Франция была вынуждена закупать сырьё для тяжёлой промышленности за границей. В результате темпы её экономического роста снижались. Среди промышленных предприятий преобладали небольшие, слабомеханизированные текстильные и пищевые фабрики. Между тем почти всеобщая грамотность французов обеспечивала успех в «интеллектуальных» отраслях: железнодорожном деле, автомобилестроении, авиации. В селе, в отличие от других развитых стран, сохранялись мелкие крестьянские хозяйства, которые поставляли на рынок мало продукции и, соответственно, мало покупали. В результате французские банки, скопившие огромные средства, образовывали монополии (Французский банк, «Лионский кредит») в основном не для вложения денег в экономику своей страны, а для строительства шахт и заводов за границей. По общему объёму промышленного производства Франция отодвинулась на четвёртое место в мире.
В Третьей республике утвердились демократические порядки - всеобщие равные выборы, свобода слова и собраний, формирование правительства парламентским большинством. Однако политическая жизнь страны сопровождалась постоянными скандалами, слухами о коррупции среди высших чиновников. В противовес либеральным и консервативным партиям была создана либеральная радикальная партия, выражавшая интересы многочисленных мелких сельских и городских буржуа.
Также возникло несколько реформистских и революционных социалистических рабочих партий. В стране отсутствовала система социального страхования. Массовые забастовки рабочих 1 мая 1906 года чуть было не переросли в столкновение с войсками. Всё это привело к тому, что победу на выборах одержали радикалы и социалисты. Лидер радикалов Жорж Клемансо возглавил правительство. Он обещал создать систему социального обеспечения, ввести высокие налоги для богатых капиталистов, но твёрдости правительства хватило только на закон о пенсиях по старости для рабочих с 65 лет.
Подобные изменения происходили и в других европейских странах, которые из аграрных превращались в аграрно-индустриальные. В Италии правительство Дж. Джолитти восстановило свободу слова и собраний, строило доступные населению школы и больницы, профсоюзы добились увеличения зарплаты, предоставления рабочим воскресного отдыха. В Австро-Венгрии развивалась система образования, охватившая разные народы, жившие на территории империи. В 1907 году здесь было введено всеобщее избирательное право при выборах в парламент.
В целом европейские страны на рубеже XIX-XX веков были охвачены демократизацией.