РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ. Друга половина XIX — початок XX ст. характеризувалися подальшим розвитком індустріального суспільства у провідних країнах світу.
За цей період промислове виробництво зросло тут майже втричі. Особливо швидко розвивалася важка промисловість. Виплавка сталі, чавуну, видобуток вугілля, виробництво машин та обладнання стали показниками могутності країни.
Найбільших успіхів було досягнуто в металургії, машинобудуванні, транспорті. Разом із появою нових галузей промисловості (електротехнічної, хімічної тощо) це докорінно змінило повсякденне життя людей.
Розгортання індустріалізації, тобто створення великих підприємств, потребувало нових форм організації виробництва та значних фінансових інвестицій (вкладень із метою отримання прибутків). Для залучення капіталу для вирішення широкомасштабних економічних завдань набуло поширення акціону-вання. Значні фінансові ресурси, зосереджені в руках вузького кола банкірів і промисловців, зумовили посилення їхньої ролі в економічному та політичному житті суспільства. Цей вузький дістав назву фінансової олігархії.
Раніше за інші країни цей процес розпочався в США. Монополії намагалися встановити своє панування на ринку в провідних галузях промисловості, їм ставало все тісніше в національних кордонах від «надлишку» капіталу. Експансія його в слаборозвинені країни дозволяла отримувати вищі прибутки.
Монополізація промисловості стала серйозним випробуванням принципу ринкової економіки — вільної конкуренції. Вона спричинила й зміну ділових відносин між підприємцями. В окремих галузях господарства монополісти почали обмежувати вільну конкуренцію, а іноді й гальмували поширення прогресивних технологій. Проте монополізація не знищила конкуренцію, а лише перенесла її в іншу площину: боротьба між монополістичними об’єднаннями розгорталася вже на світовому ринку.
Стрімке зростання промисловості, з одного боку, зумовило розширення внутрішніх ринків, а з іншого — сприяло зростанню зовнішньої торгівлі. Національним виробникам було тісно на внутрішньому ринку (товарів вироблялося більше, ніж їх міг купити споживач), і вони прагнули завоювати нові ринки збуту. Це зумовлювало гостру боротьбу за контроль над ринками. Поширення набуло таке явище, як демпінг, тобто імпорт товарів за заниженими цінами з метою знищити конкурентів, захопити ринок, а вже потім диктувати свої умови. У відповідь на захист національного виробництва ставала держава, яка почала обмежувати доступ іноземних товарів. Така державна політика, що заступила вільну торгівлю (фрітредерство), дістала назву протекціонізм.
Протекціонізм — політика держави, спрямована на захист власної економіки від Іноземної конкуренції.
Обмеження торгівлі, висока вартість доставки товару і, відповідно, зростання собівартості зумовили появу нового явища в економічному розвитку. Замість вивезення товару промислово розвинені країни почали вивозити капітал до тих країн, де прибуток був значно вищим. Вивезення капіталу стало вагомим чинником у формуванні світового ринку. Лідерами у вивезенні капіталу були Англія, Франція, Бельгія, США тощо.
Ще однією важливою тенденцією в розвитку провідних країн світу було зростання ролі держави в економічних процесах. Держава з «нічного охоронця» перетворювалася на регулятора
Жил и действовал в Российской империи . Принадлежность у него к царскому роду Романовы . Цели развивать промышленность и инфраструктуру ( также были сильные репрессии против оппозиции и разрушения организации Народная воля) . А также поднять статус России на мировой арене . Внешность ничем не выделяющиеся . Основные результаты это небольшая индустриализация и цензура в СМИ . С одной стороны его действия развитию , строяться фабрики , заводы , железные дороги . Но с другой стороны , устанавливается жесткая цензура . У меня неоднозначное отношения к нему
Александр 1 в детстве был нежным и ласковым ребенком, его очень любила бабушка Екатерина 2. Многими чертами своего характера он был обязан именно ей. Юный Александр обладал умом и дарованиями, но был ленивым. Поверхностно усваивал знания и совершенно не умел сосредоточиться на длительной и серьезной работе. Однако вырос умным, образованным человеком, владел тремя европейскими языками. Был проницательным и скрытным. Быстро увлекался различными идеями, но и так же быстро менял свои увлечения. Отец передал ему свое пристрастие к военным парадам и научил совмещать душевную любовь к человечеству с заботой о ближнем. Значительное влияние на будущего императора оказал один из его воспитателей, швейцарский политик Ф.С. Лагарп, приверженец идей либерализма. Это очень сильно повлияло на политику молодого царя. В частности, одним из самых важных решений Александра, стал указ от 20 февраля 1803 года о «вольных хлебопашцах». Это был первый в истории России закон, давший возможность освобождения крестьян от крепостной зависимости. Преобразования молодого царя начались с пяти важных указов, которые он издал 2 апреля 1801 г.: 1) Жалованная грамота дворянству; 2) Жалованная грамота городам; 3) «свобода пропуска российских произведений за границу»; 4) Улучшение содержания заключенных; 5) Рассмотрение всех судебных дел Сенатом.
В сентябре 1802 года началась реформа высших органов государственной власти. Сенат был превращен в высший судебный орган, вместо коллегий главными органами государственной власти стали 8 министерств: военное, морское, иностранных дел, юстиции, внутренних дел, финансов, народного просвещения, коммерции. Для обсуждения общих вопросов управления страной был учрежден Комитет министров. В 1803 году началась реформа народного просвещения, которая сделала образование более доступным для низших слоев населения. Но одним из самых важных решений Александра стал указ от 20 февраля 1803 года о «вольных хлебопашцах». Согласно этому указу помещики могли отпускать своих крепостных на волю с земельными наделами на выкуп. Это был первый в истории России закон, давший возможность освобождения крестьян от крепостной зависимости. Еще в 1804 году был сделан первый шаг к отмене крепостного права в Прибалтике. По мнению Александра, реформы в Прибалтике, должны были в будущем «показать пример всей России».
За цей період промислове виробництво зросло тут майже втричі. Особливо швидко розвивалася важка промисловість. Виплавка сталі, чавуну, видобуток вугілля, виробництво машин та обладнання стали показниками могутності країни.
Найбільших успіхів було досягнуто в металургії, машинобудуванні, транспорті. Разом із появою нових галузей промисловості (електротехнічної, хімічної тощо) це докорінно змінило повсякденне життя людей.
Розгортання індустріалізації, тобто створення великих підприємств, потребувало нових форм організації виробництва та значних фінансових інвестицій (вкладень із метою отримання прибутків). Для залучення капіталу для вирішення широкомасштабних економічних завдань набуло поширення акціону-вання. Значні фінансові ресурси, зосереджені в руках вузького кола банкірів і промисловців, зумовили посилення їхньої ролі в економічному та політичному житті суспільства. Цей вузький дістав назву фінансової олігархії.
Раніше за інші країни цей процес розпочався в США. Монополії намагалися встановити своє панування на ринку в провідних галузях промисловості, їм ставало все тісніше в національних кордонах від «надлишку» капіталу. Експансія його в слаборозвинені країни дозволяла отримувати вищі прибутки.
Монополізація промисловості стала серйозним випробуванням принципу ринкової економіки — вільної конкуренції. Вона спричинила й зміну ділових відносин між підприємцями. В окремих галузях господарства монополісти почали обмежувати вільну конкуренцію, а іноді й гальмували поширення прогресивних технологій. Проте монополізація не знищила конкуренцію, а лише перенесла її в іншу площину: боротьба між монополістичними об’єднаннями розгорталася вже на світовому ринку.
Стрімке зростання промисловості, з одного боку, зумовило розширення внутрішніх ринків, а з іншого — сприяло зростанню зовнішньої торгівлі. Національним виробникам було тісно на внутрішньому ринку (товарів вироблялося більше, ніж їх міг купити споживач), і вони прагнули завоювати нові ринки збуту. Це зумовлювало гостру боротьбу за контроль над ринками. Поширення набуло таке явище, як демпінг, тобто імпорт товарів за заниженими цінами з метою знищити конкурентів, захопити ринок, а вже потім диктувати свої умови. У відповідь на захист національного виробництва ставала держава, яка почала обмежувати доступ іноземних товарів. Така державна політика, що заступила вільну торгівлю (фрітредерство), дістала назву протекціонізм.
Протекціонізм — політика держави, спрямована на захист власної економіки від Іноземної конкуренції.
Обмеження торгівлі, висока вартість доставки товару і, відповідно, зростання собівартості зумовили появу нового явища в економічному розвитку. Замість вивезення товару промислово розвинені країни почали вивозити капітал до тих країн, де прибуток був значно вищим. Вивезення капіталу стало вагомим чинником у формуванні світового ринку. Лідерами у вивезенні капіталу були Англія, Франція, Бельгія, США тощо.
Ще однією важливою тенденцією в розвитку провідних країн світу було зростання ролі держави в економічних процесах. Держава з «нічного охоронця» перетворювалася на регулятора