Вже в другій чверті XVIII століття було зрозуміло, що царизм не має жодних намірів щодо збереження української автономії, передбаченої ще Березневими статтями 1654 року. Після двірцевого перевороту 1762 року на московський імператорський престол зійшла Катерина II, дружина імператора Петра III, яка одразу спрямувала всі зусилля на посилення влади самодержавства у величезній імперії. Важливим аспектом у політиці імператриці стало так зване «зросійщення ополячених окраїн» (під «окраїнами» царизм вбачав українські та білоруські землі). Такі плани Катерини II не передбачали ні існування козацької держави Гетьманщини, ні козацьких вольностей, ні Запорізької Січі. Коли 1764 року було ліквідовано гетьманщину, а ще через рік — полково-сотенний устрій на Слобожанщині, останнім оплотом української свободи залишалася Запорізька Січ, яку в панівних колах Росії бачили як «кубло бунтівників та бандитів». Царизм лише чекав слушної нагоди для ліквідації козацької вольниці.
Весь советский народ встал на защиту своего Отечества. Название «Великая Отечественная война» стало использоваться после радиообращения Сталина 3 июля 1941 года. В обращении слова «великая» и «отечественная» употребляются раздельно. Впервые это словосочетание в привычном нам виде было применено к данной войне в статьях газеты «Правда» от 23 и 24 июня 1941 года и поначалу воспринималось не как термин, а как одно из газетных клише, наряду с другими подобными словосочетаниями: «священная народная война» , «священная отечественная народная война» , «победоносная отечественная война» . Термин «Отечественная война» был закреплён введением военного ордена Отечественной войны, учреждённого Указом Президиума Верховного Совета СССР от 20 мая 1942 года. В странах, где русский язык не является основным языком общения, название «Великая Отечественная война» практически не используется.
