Вірш викликав неоднозначну реакцію громадськості. З одного боку, Кіплінгу було пред'явлено звинувачення в зневажливому ставленні до неєвропейських народів, в зображенні їх як недорозвинених, небезпечних, таких, що вимагають постійного контролю та до з боку «білих націй». У зв'язку з цим текст часто розглядався як расистський та проєвропейський-шовіністичний, як прикриття для проведення колонізаторської політики, в першу чергу Великою Британією, виправдовуючи її завоювання в Азії та в Африці гуманістичними міркуваннями. Ряд сучасників Кіплінга, наприклад Марк Твен, гостро критикували його позицію, позначену у вірші «Тягар Білих».
З іншого боку, у своєму не менше відомому вірші «Балада про Захід та Схід» Кіплінг показує себе тонким психологом і знавцем особливостей та проблематики складних взаємин культур Європи та Сходу, побудованих на абсолютно різних ідеологічних та світоглядних фундаментах. У цьому аспекті «Тягар Білих» розглядається також як спроба автора пробити глуху стіну нерозуміння, знайти спільну мову між різними расами та культурами, нехай і з погляду європейця-колонізатора. Під час оцінювання особистої позиції Кіплінга не можна не враховувати і той факт, що сам поет народився, виріс та прожив значну частину свого життя в колоніях, прекрасно знав і любив Схід і його мешканців (особливо Індію)
Покинувши під зиму Чигирин, Б. Хмельницький потайки вирушив на Січ. З ним були: син Тиміш, реєстровий сотник Бурлай, охорона — усіх коло двох десятків кінних. 25 січня запорожці на чолі з Б.Хмельницьким вдало нападають на урядову залогу біля острова Хортиця, більша частина реєстровців перейшла на бік запорожців. Полковник Гурський з драгунами втік до Крилова, втративши понад 30 чоловік убитими.[4] Незабаром Б.Хмельницького обрали гетьманом Війська Запорозького. З Січі новий гетьман звернувся з універсалами до українського народу, закликаючи його повстати проти чужоземних гнобителів. Заручившись підтримкою Османської імперії, в лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з Кримським ханом Іслам-Ґіреєм ІІІ про військову до у війні проти Речі Посполитої. 22 квітня Хмельницький вирушив з Січі проти поляків, з-поміж старшин відомі тоді тільки два: Максим Кривоніс[5] і Михайло Криса. Потоцькі посилали шпигунів-«під'їздів», всі вони не повертались. Про це подбав Тугай-Бей, від них Хмельницький дізнався про переділ війська Речі Посполитої, на 2 частини. Одна частина 12000 людей під проводом 26-річного Стефана Потоцького повинні були розбити 9-тисячне козацьке військо. До них повинні були приєднатися 6000 реєстрових козаків.
Коли начальники коронного війська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьмани Миколай Потоцький і Марцін Калиновський дізналися про повстанські задуми Б.Хмельницького, вирішили зразу навесні йти на Запорожжя, задушити бунт у самому зародку, не допускаючи перекидання на всю Україну.
