Раздел территории польско-литовского государства (Речи Посполитой) между Прусским королевством, Российской империей и Габсбургской монархией в конце XVIII века (1772—1795)
В середине XVIII века Речь Посполитая уже не была в полной мере независимой. Российские императоры оказывали непосредственное влияние на избрание польских королей. Особенно ярко эта практика видна на примере избрания последнего правителя Речи Посполитой Станислава Августа Понятовского, бывшего фаворита российской Императрицы Екатерины Великой. Во время правления Владислава IV (1632—1648) всё чаще стало применяться право liberum veto. Эта парламентская процедура была основана на представлении о равенстве всех шляхтичей-представителей законодательного органа Речи Посполитой — сейма. Для принятия каждого решения требовалось единодушное согласие. Мнение любого депутата, что какое-либо решение противоречит инструкции, полученной им от всей шляхты повета при избрании, даже если это решение было одобрено остальными депутатами, было достаточным для того, чтобы заблокировать это решение. Процесс принятия решений всё более затруднялся. Liberum veto также предоставляло возможности давления и прямого влияния и подкупа депутатов со стороны иностранных дипломатов, которые этой возможностью активно пользовались.
Доцільно сказати, що постать І. Мазепи (1687 – 1708 рр.) складна і неоднозначна. У ній дивовижно органічно поєднуються захисник української державності і кар'єрист, тонкий дипломат і улесливий царедворець, щедрий меценат і прихильник жорстокого ставлення до народних мас. Своє гетьманство (липень 1687 р.) І. Мазепа починав як політик чіткої промосковської орієнтації. Головною метою гетьмана було об'єднання у рамках однієї держави всіх українських земель та створення станової держави західноєвропейського зразка. Для реалізації своїх планів Мазепа намагався створити для себе надійну опору – тобто сформувати аристократичну верхівку суспільства з козацької старшини. Для цього він роздавав старшині землі та залежних селян.
Історичні факти переконливо свідчать, що Мазепа не зраджував союзові з Росією, а сам неодноразово був зраджений російською стороною. Не зраджував він і українській державності, бо відповідно до його угоди зі Швецією, Україна мала стати великим князівством під номінальним протекторатом шведського короля.
І хоча на дії Мазепи, крім зовнішніх обставин, певний відбиток наклали особисте честолюбство, прагнення до влади, піклування про власні матеріальні інтереси, об'єктивно значна частина його вчинків мала прогресивний характер, оскільки була спрямована на пошуки оптимальної формули збереження української автономії в умовах кризової ситуації.
