Question

Яка подія остаточно закріпила роздробленість німеччини?

Answer 1

Важливе значення для становища народних мас мали політичні умови, в яких перебувала Німеччина.
В умовах роздробленості і відсутності єдиного центру в країні панувала феодальна анархія: відбувалися постійні сутички імператора, князів, міст і лицарів, від чого в кінцевому рахунку вигравали князі.
Німецькі князі вважали себе справжніми государями своїх територій. Проте в імператорської влади вони бачили силу, необхідну для придушення народного невдоволення.
Вони розраховували разом з тим використовувати імператорську владу для розширення своїх територій за рахунок міст і лицарів і для здійснення своїх агресивних планів проти сусідніх народів.
Тому великі німецькі князі після тривалого «міжцарів'я» (1254-1273 рр..), коли в Німеччині зовсім не було імператора, обрали на імператорський престол одного з князів — Рудольфа Габсбурзького (1273-1291).
Час від часу німецькі імператори скликали загальноімперські з'їзди (так звані рейхстаги), на яких поруч з князями виступали у відомих випадках також і представники імперських міст. Однак ні у імператора, ні у рейхстагу не було ніякого виконавчого апарату.

Імператор володів силою лише остільки, оскільки він сам був одним з територіальних князів і розпоряджався військом свого князівства. У країні не було ні загального законодавства, ні загального імперського суду, ні загальних імперських фінансів.
У деяких князівствах існували ландтаги, тобто установи, що складалися з представників дворянства, духовенства і міст, які нагадували станові представництва інших країн.
Ландтаги служили князям у їх прагненні підпорядкувати всі стани княжих територій і вичавити з населення потрібні їм кошти. Зважаючи незначної політичної ролі княжих міст німецькі ландтаги ні в якій мірі не обмежували свавілля князів.
Сам імператорський престол став засобом для посилення того княжого дому, до якого належав імператор, і підтримували його князів. Найбільш сильних князів, які захопили в свої руки право вибору імператора, стали називати курфюрстами, тобто князями-виборцями.
Курфюрсти вибирали імператором такого князя, який, на їхню думку, не був в змозі обмежити їх самостійність.
Наприклад, коли Габсбурги, займаючи імператорський престол, захопили Австрію та слов'янські землі — Штирію, Каринтію і Крайну і в зв'язку з цим дуже посилилися, курфюрсти висунули на престол другорядного князя — графа Люксембурзького.
Коли ж Генріх VII Люксембурзький (1308-1313), використовуючи імператорський титул, в свою чергу став (в результаті династичного шлюбу) чеським князем і приєднав Чехію до своїх родових спадковим володінням, Люксембурги, зважаючи на їх виріс могутності, також стали для курфюрстів небажаними.
Тому після смерті Генріха VII курфюрсти обрали німецьким імператором Людвіга Баварського (1314-1347).
Потім ще за життя Людвіга Баварського князі обрали нового імператора з династії Люксембургів — Карла IV, який був у цей час королем Чехії (під ім'ям Карла).
При Карлі IV (1347-1378) політична роздробленість Німеччини отримала своє юридичне закріплення у виданій цим імператором в -1336 р. «Золотій буллі» (грамота з золотою висячою печаткою).
Основним в цій імператорській грамоті було утвердження за князями суверенітету, тобто повної верховної влади в їх володіннях: право суду, збору митних мит, карбування монети, експлуатації гірських багатств.
Офіційно закріплювалося і те положення, що сім курфюрстів, утворюють особливу колегію, вибирають імператора, разом з яким вони утворюють імперську владу. Були узаконені приватні війни між феодалами, заборонялося лише ведення війни васалом проти свого безпосереднього сеньйора.
«Золота булла» була законним обоснованим німецької роздробленості.
Юристи, які перебували на службі у князів, посилалися впоследствип на цей документ, який стверджував верховну владу князів в межах їх територій, як на підставу для скасування селянських прав спадкового тримання землі і для захоплення феодалами общинних угідь.