Наприкінці XIV століття майже вся територія України увійшла до складу Литовсько-Руської держави. Влада Великого князя Литовського встановлювалась в українських князівствах доволі мирно. Частково, завдяки угодам з місцевою знаттю, частково — через укладання шлюбів, менше — шляхом завоювань. В усіх випадках приєднання до Литовської держави відбувалось на принципах «старовини не рушаємо», тобто — не порушення старих традицій, відносин та законів. Перехід влади від Рюриковичів до Гедиміновичів був номінальним. Литовська адміністрація користувалась «руською мовою» та «Руською правдою», а місцева аристократія стала частиною правлячого класу нової держави.
Наділяти підлеглих землею та привілеями Великий князь Литовський міг: за вислугу до ласки (тимчасовий бенефіцій), за доживотну вислугу (пожиттєвий бенефіцій) або у вислужену отчину (феод або алод). Роздавалися й державні посади. Наприкінці XIV століття Великий князь почав перетасовувати призначення, щоб усунути систему удільних князів. Нащадки князівських родів, що були переміщені, називались княжатами-повітниками.
Таким чином, в Україні відбувається розшарування між військовою челяддю і «шевальє» (військовою верхівкою). Також боярин відрізнявся від бояра. В українських землях «бояринами» стали називати людей, що належать бояру. Слуги панцерні — боярини становили на Київщині майже третину сільського населення. Вони були під особливим захистом закону, але вважались челяддю.
Вільні «шевальє» одержують назву «шляхта». Цей термін прийшов скоріш за все з Чехії, через Польщу та Галичину — від німецького die Schlacht — битва. Спочатку в литовсько-руському середовищі слово «пан» означало тільки членів великокнязівської ради і тих шляхтичів, які виступили у військовий похід із власними корогвами, а не в загальному ополченні. Пізніше воно поширилось на всю шляхту і стало формою звертання.
В Україні, що входила до складу Великого князівства Литовського, основою шляхти стали 20-30 княжих та магнатських родів, в основному нащадків династій Рюриковичів та Гедиміновичів. До найбагатших та найзначніших домів належали: Острозькі, Сангушки, Чорторийські, Збаразькі, Вишневецькі, Заславські, Четвертинські, Корецькі, Гольшанські-Дубровицькі та інші. Саме представники цих родин займали переважну більшість високих посад у Литовській державі.
Наступна верства шляхти, що налічувала кількасот родин в Україні походила, частково від боярства Київської доби, частково від представників місцевої адміністрації. Вони мали маєтки по 10-15 сіл та впливали на місцеве правління. Привілеї більшості знаті, що формувала суспільний стан шляхти, випливала з військової служби Великому князю. Тисячі родин, в тому числі вихідці з селян та міщан, отримували статус шляхтича відбуваючи військову службу у походах, охороні замків, кордонів, знаходячись у збройних загонах князів та магнатів. Нерідко вони мали дуже маленькі наділи землі. Особливо це стосувалось Галичини. Серед дрібної шляхти найбільш відомі роди — Кульчицькі, Крушельницькі, Голинські, Грабовецькі, Яворські, Чайковські, Витвицькі, Терлецькі, Хлопецькі, та інші.
Объяснение:
Родоначальниками казахской советской литературы стали поэты Сакен Сейфулин, Баймагамбет Изтолин, Ильяс Джансугуров, писатели Мухтар Ауэзов, Сабит Муканов, Беимбет Майлин.
В 1926 году была создана Казахская ассоциация пролетарских писателей, которая в первые годы своего существования активно боролась с националистическими проявлениями в литературе. В 1934 году был организован Союз писателей Казахстана, в составе которого позже стали работать секции русских и уйгурских писателей.
Первой на события Великой Отечественной войны в казахской литературе отозвалась гражданско-патриотическая поэзия — появились поэма Аманжолова «Сказание о смерти поэта» (1944), повествующая о подвиге погибшего под Москвой поэта Абдуллы Джумагалиева, стихи Токмагамбетова, Жарокова, Орманова и др. Уже после войны вышли романы «Солдат из Казахстана» Габита Мусрепова (1949) и «Грозные дни» Ахтапова (1957).
В 1954 году Мухтар Ауэзов закончил получившую отклик во многих странах тетралогию — роман-эпопею «Путь Абая», посвящённую жизни великого казахского поэта Абая Кунанбаева. Послевоенная казахская литература стала осваивать масштабные литературные формы большого советского стиля — романы, трилогии, поэмы и романы в стихах. Развивались также драматургия и научная
