комплекс заходів, що здійснюються на державному або громадському рівні з метою захисту і збереження об'єктів історико-культурної спадщини та історичного середовища в цілому. Включає в себе облік (виявлення, наукове вивчення, класифікацію, державну реєстрацію), консервацію, реставрацію, музеєфікацію, належне утримання й використання пам'яток.
Цілеспрямовані пошуки старожитностей почали широко здійснюватися протягом 18 ст., однак ставлення до них обмежувалося фіксацією й описом. Лише з початком 19 ст. наукова та культурна громадськість почала порушувати питання про охорону пам'яток старовини й мистецтва. До 1917, за умов відсутності відповідного законодавства та системи державних органів охорони пам'яток, вивчення і збереження старожитностей базувалися на громадській ініціативі й меценатстві. На українських землях, які входили до складу Російської імперії, істотний внесок у вирішення питань збереження культурної спадщини зробили наукові товариства, губернські вчені архівні комісії та статистичні комітети, зокрема, Київська археографічна комісія, Київське товариство старожитностей і мистецтв, Київське товариство охорони пам'ятників старовини та мистецтва, Київське церковно-археологічне товариство, Товариство дослідників Волині, Харківське історико-філологічне товариство, Подільський єпархіальний історико-статистичний комітет та ін. Значна пам'яткоохоронна діяльність була пов'язана також із підготовкою і проведенням на теренах України Археологічних з'їздів. У Західній Україні, що перебувала у складі Австро-Угорщини, зокрема в Галичині, протягом 19 — початку 20 ст. діяли центральна та місцеві громадські комісії з вивчення й охорони пам'яток архітектури, історії та мистецтва. Значну увагу збереженню укр. старовини приділяло Наукове товариство імені Шевченка. Однак наслідком перебування українських земель у складі інших держав стало вивезення до столиць метрополій найцінніших пам'яток, особливо до Санкт-Петербурга і Москви у зв'язку з діяльністю на теренах України Імператорської археологічної комісії та Московського археологічного товариства.
1917 за Української Центральної Ради та Української Народної Республіки розпочали діяльність Центральний комітет охорони пам'яток старовини і мистецтва в Україні та відділ музеїв і охорони пам'яток старовини й мистецтва генерального секретарства (згодом — народного міністерства) освітянських справ, Київський археологічний інститут. 1918 за Української Держави справа контролю за вивченням та збереженням старожитностей покладалася на відділ охорони пам'яток старовини і мистецтва у складі головного управління мистецтв і національної культури. 1919—20 нагляд за пам'ятками здійснювало народне міністерство народної освіти УНР, а в прифронтових районах — культурно-освітній відділ при головній управі Генерального штабу військ УНР. На територіях, контрольованих радянською владою, діяв Всеукраїнський комітет охорони пам'яток мистецтва і старовини при народному комісаріаті освіти УСРР. Головне зусилля в цей час спрямовувалися на фізичне збереження старожитностей і творів мистецтва, разом із тим уперше було оголошено їх державний захист, започатковано загальну реєстрацію, заходи із запобігання незаконним археологічним розкопкам і вивезенню культурних цінностей, розроблено проекти законодавчих актів про охорону пам'яток. Проте численні визначні культурні цінності в період 1917—22 було втрачено, особливо багато загинуло поміщицьких палаців і садиб.
Ледовое побоище состоялось 5-ого апреля 1242 года. Противником русского воинства были рыцари ливонского ордена. Ливонский орден, воспользовавшись ослабленностью Руси в результате нашествия монголо–татар, намеривался захватить Псковские и Новгородские земли, насадить католичество. Рыцари овладели Псковом, Изоборском, Копорьем.
Новгород не пришел на так как псковские бояре были в ссоре с новгородскими боярами. Так же не было и Александра Невского. Новгородцы, чуя опасность, просили вернуться Александра Ярославовича и в беде. А тем временем, отряды крестоносцев стояли в 30 километрах от города.
Александр Невский собрал дружину и изгнал немцев из захваченных городов. Но Ливонский орден, узнав об этом, собрал силы на новый поход в Новгород. Численность армии составляла 20тыс. человек. Невский решил встретить противника на вражеской территории, собрав около 15 тысяч ополченцев.
Немцы рассчитывали легко справиться с русскими, зная их боевой строй, но ошиблись. Александр их перехитрил. Пока передовой отряд рыцарей пробивался через строй новгородской пехоты, княжеские дружины не трогались с места, а на флангах стояли конные отряды. Был приказ пехоте отходить дальше на лёд.
Немцы давили русских, упёрлись в берег, и незаметно втянулись на Чудское озеро. С флангов ударила русская конница по врагу, и окружила немцев в кольцо. И вот тут-то ударила мощная княжеская дружина. Немцы оказались в западне. Пытаясь бегством, многие рыцари стали тонуть. Весенний тонкий лёд не мог выдержать тяжеловооружённых немцев.
Вес одного рыцаря достигал 120 килограммов. Это была одна из самых знаменитых битв русского средневековья, получившая название – Ледовое побоище. После поражения на Чудском озере, Ливонский Орден был вынужден заключить мир и отказаться от всех завоёванных новгородских и псковских земель.