Набіги варварських племен і сепаратистські устремління провінцій були безпосередньою причиною розпаду імперії. Він з'явився найближчим наслідком глибокої кризи надбудови, яка виявилася нездатною мобілізувати сили для захисту кордону від зазіхань і забезпечити територіальну цілісність держави.
Проте кінцева "вина" у розпаді імперії впирається не в інституційний фактор (в іншому випадку уникнути розпаду можна було б за до нституційної реформи), а в економічний базис.
Тут виділяється ряд критичних точок:
- Криза рабовласницьких відносин: зростання ціни на рабів, обумовлений вичерпанням цього ресурсу щодо дармовий робочої сили, різко знизив прибутковість їх використання в сільському господарстві. При цьому колонат не зміг дати економічно ефективну заміну рабам на латифундіях, у той час як римська громада не могла бути регенірована як інститут чинності вже давно відбувся розпаду самих родоплемінних основ ведення колективного господарства і розподілу;
- Зростання ремесел в провінціях скоротив розрив у рівнях розвитку продуктивних сил і посилив їх економічну незалежність від центру. При цьому, особливо в Європі за межами лімесу, схожі процеси відбуваються і в ході контактів з сусідніми "варварськими" племенами. Це супроводжується інфільтрацією самих варварів до складу населення провінцій, поповнюючи ресурси робочої сили.
Стихійно складалися економічне районування Римської імперії знаходить відображення в спробах вирішити проблеми шляхом тих чи інших форм інституційного розділу. Перший такий розділ відбувся в 293 р при Діоклетіані, останній через 102 роки, в 395 р, з якого починається роздільний відлік історичного часу Західної та Східної імперій.
Реформи Діоклетіана і Костянтина
Реформи імператорів Діоклетіана (284-305 рр.) І Константа Великого (306- 337 рр.) В економічній і соціальній сферах являють собою наступну лінію політики, розпочатої ними в спробі зупинити розвиток кризи, яка охопила і економічний базис, і політичну надбудову імперії. На тлі того, що в інших областях політики заходи Діоклетіана і Костянтина кардинально різнилися, спільність їхніх поглядів на вирішення економічних питань підкреслює об'єктивну необхідність вжитих ними заходів.
Жорсткий режим домината (необмеженамонархія але типі східних деспотій), встановлений Діоклетіаном, відповідав змісту засобів, які імператор обрав для стабілізації разрушающейся економіки і суспільства. Курс був узятий на закріпачення на своїх "робочих місцях" населення, що виробляє матеріальні блага, а також задіяного в рутинних економічних функціях (збір податків).
Засобом фактичного закріпачення особисто вільних громадян стала нова податкова система. В її основу було покладено принцип кадастрового обліку платників. Для складання цих вихідних матеріалів в 289-290 рр. була проведена загальна перепис, за підсумками якої і була проведена розверстка податків. Перепису належало проводити один раз на 15 років. Все населення (крім Риму) зобов'язали платити поголовну подать (капітації) в єдиному для всіх розмірі.
