Александр Невский был первым из великих князей русских, который вместо сопротивления татарам пошел на прямое сотрудничество с ними. Он начал действовать в союзе с татарами против других князей.Причины: 1) Мощь Орды намного превосходила силы раздробленной Руси, сопротивление было бесперспективным. 2) Несмотря на тяжелые последствия ордынского нашествия, Орда не претендовала на захват русских земель, уничтожение русской государственности и не преследовала православную веру. Зато надвигавшиеся с Запада немецкие феодалы на все это претендовали. Поэтому Александр счел западную угрозу более опасной, чем восточную и предпочел дружбу с Ордой. чтобы иметь в ней союзника в борьбе против католической Европы. 3) Война с Ордой могла привести к полному уничтожению русского народа. Последствия:1) Укрепление политических позиций Северо-Восточной Руси;2) Становление великокняжеской династии из потомков Александра; 3) Более льготные условия зависимости от Орды, чем у других завоеванных территорий; 4) Ликвидация угрозы западной экспансии;5) Сохранение государственности и православной веры.
Відповідь:
Освіта
Освіта в Галицьких і Волинських землях продовжувала традиції Київської Русі. При церквах , особливо при монастирях, єпископських кафедрах існували школи. До них приймали хлопчиків із семи років. Пройшовши курс навчання, вони працювали писарчуками в князівській або єпископській канцелярії, ставали священиками або продовжували справу батьків. Поширеним було й навчання на дому, особливо для дітей бояр, що мешкали в заміських садибах.
Знайдені предмети для письма, написи на стінах церков, бересті, речах, зброї та знаряддях праці (мітки) засвідчують, що серед ремісників, купців, бояр і дружинників була поширена грамотність. Бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знайшли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі, Бересті (Бресті) берестяні грамоти — у Звенигородці та Бересті. Збереглися й пергаментні грамоти князів.
Літописання
Літописання в Галицько-Волинському князівстві мало свої особливості. Одні дослідники вважають, що воно було продовженням традицій київських літописців, інші стверджують, що тут існувала зовсім інша традиція: написання окремих повістей, своєрідних світських житій князя, які згодом були об’єднані в єдиний твір.
Найраннішою літописною пам’яткою краю є «Повість про осліплення Василька», написана 1097 р. невідомим автором. У ній розповідається про трагічну долю теребовлянського князя Василька Ростиславича, якого осліпив волинський князь.
Найяскравішою пам’яткою літописання Галицько-Волинського князівства є «Галицько-Волинський літопис». Він був знайдений у 1809 р. видатним російським істориком М. Карамзіним.
Літопис складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літописця Данила Галицького (оповідає про події 1205—1258 рр.) і Волинського літопису (1258—1290 рр.). Літопис створений з окремих повістей, що були об’єднані пізнішими укладачами. Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького.[2]
Ідейно літопис був спрямований проти боярського свавілля руську зброю і Руську землю.
Архітектура
Галицькі та Волинські міста багаті на муровані споруди: храми, князівські палаци, замки, укріплені двори бояр. Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля ма але водночас величний вигляд.
Його сучасник — Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осмомислом (1157 р.),— зберігся до нашого часу лише у вигляді руїн. Це був чотиристопний однокупольний храм, оточений галереями і прикрашений білокам’яною різьбою. Він є яскравим виразником галицької архітектурної школи, яка багато запозичувала з поширеного у Європі романського стилю.
У Галичі будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. На території міста археологи знайшли близько тридцяти кам’яних будівель. До особливостей галицької архітектури належить також б облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, із рослинними та геометричними орнаментами.[3]
На місці давнього Галича (тепер тут розташоване село Крилос) до нашого часу зберігся храм Св. Пантелеймона (ХІІ—ХІІІ ст.), який також є яскравим представником галицької архітектурної школи.
Про багатства й архітектурні особливості галицько-волинських храмів дає уявлення опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (ХІІІ ст.). Опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (за «Галицько-Волинським літописом»)
Образотворче мистецтво
Живопису належала провідна роль у мистецькій культурі Галицько-Волинського князівства. Вона представлена монументальним живописом (фресками) та іконами.
Фресковий живопис продовжував київські традиції. Ними були розписані головні храми Волині й Галича. Проте він не набув значного поширення — з останньої чверті ХІІ ст. будуються храми, у яких не було фресок. До таких споруд, наприклад, належить собор у Луцьку.
У той же час фрески знаходять широке поширення в князівських палатах. Існують літописні свідчення, що ними були розмальовані палати Ярослава Осмомисла. Усі вони мали світські мотиви.
Проте до нашого часу не збереглось жодної фрески, за винятком розпису Вірменського собору у Львові.
Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене також і книжною мініатюрою, розквіт якої припадає на ХІІІ ст. Нечисленні збережені мініатюри рукописів належать виключно до високопрофесійних зразків. Найдавнішим ілюстрованим рукописом галицько-волинської традиції, що зберігся до нашого часу, є Добрилове Євангеліє (1164 р.)[5], у якому містяться чотири мініатюри євангелістів на тлі обладнання книгописної майстерні.
Пояснення:
Первый этап: заселение Поволжья
Поволжье было присоединено к России при Иване Грозном, после завоевания Казанского и Астраханского ханств. На новых территориях стали основываться города-крепости: Царицын (1579), Царевококшайск (1584, ныне Йошкар-Ола), Самара (1586), Цивильск (1589), Саратов (1590), и другие города. Новые поселенцы были преимущественно казаками, уже до этих событий часто посещавшими регион, и волжское казачество становится крупным войском. Именно из волжских казаков был Ермак Тимофеевич
Второй этап: заселение Урала и Западной Сибири
Началось после похода Ермака Тимофеевича в конце XVI века. После падения Сибирского ханства новоприсоединенные территории стали также осваиваться русскими. В Западной Сибири были основаны города: Тобольск (1587), Нарым (1595), Обдорск (1600, ныне Салехард), Мангазея (в том же году). На Урале в это время городов не строилось, так как землепроходцев интересовала прежде всего пушнина, которой там не было.
Третий этап: походы в Восточную Сибирь
Первой вылазкой в Восточную Сибирь было основание Туруханского зимовья на Енисее в 1618 году. В том же 1618 году был основан Енисейск, а в 1628 году - Красноярск. В 1632 году был основан Якутск. Количество городков-крепостей (острогов) здесь было меньше, чем в Западной Сибири, и они использовались как базы для походов землепроходцев, исследовавших Сибирь. Несколько знаменитых землепроходцев:
* Иван Москвитин - пересек в 1639 году Якутию и вышел к Охотскому морю;
* Василий Поярков - в 1643 году открыл Амур и Приамурье;
* Ерофей Хабаров - в 1649-1652 году предпринял попытку присоединить Приамурье к России;
* Семен Дежнев - в 1647 году проплыл Восточно-Сибирским и Чукотским морями в Тихий океан, исследовал Чукотку;