Игорь в изображении автора наделен всеми возможными качествами доблестного воина, готового на любые жертвы для блага земли Русской. Перед выступлением в поход он воодушевляет дружину словами, полными мужества и беззаветной храбрости. Смерть он предпочитает плену. Во время битвы Игорь обнаруживает благородство: в разгар боя он "заворачивает" полки, чтобы поспешить на брату Всеволоду. По выражению автора, он "сокол", "солнце красное". Рассказывая о беде, постигшей князя, автор глубоко скорбит, вместе с ним скорбит и вся природа. Описывая бегство из плена, автор полон ликования, ибо, "как тяжко телу, кроме головы", так тяжко Русской земле "без Игоря". В знаменитом плаче Ярославны образ Игоря овеян нежностью, теплотой, горячим сочувствием.
Объяснение:
Кіммерійці згадуються античними грецькими авторами, зокрема Гомером та Геродотом, а також у ассирійських текстах. Частина дослідників ідентифікує кіммерійців з пізніми пам’ятками білозерської археологічної культури XII–IX ст., або з пам’ятками чорногорівської культури і новочеркаськими пам’ятками ІХ ст. до Р.Х. Загалом більшість знахідок степової зони приписують кіммерійцям та відносять до умовної “кіммерійської культури”. Ймовірно, під назвою “кіммерійці” античні автори розуміли все населення Північного Причорномор’я передскіфської епохи, тому таке спрощення є виправданим. Кіммерійці майстерно оброблювали залізо, проте використовували і знаряддя праці та зброю з бронзи. Вони розводили коней і займались кочовим скотарством. Задля отримання здобичі кіммерійці здійснювали військові набіги на сусідні племена. У 720-х рр. до Р.Х. кіммерійці напали на закавказьку державу Урарту, розбивши її військо та здійснивши набіг на її територію. Пізніше кіммерійці вступили у конфлікт з іншою великою державою регіону – Ассирією. У одній з битв з ассирійцями кіммерійці вбили їхнього царя Саргона ІІ, проте були розбиті та відступили з Ассирії. У якості найманців кіммерійці служили у різних державах Близького Сходу.
После оккупации в 1882 г. колонией Англии стал (-а): Египет