70 лет назад в Крыму на Ялтинской конференции в условиях строжайшей секретности состоялось событие, которое предопределило судьбу нового послевоенного мира. Встреча первых лиц – Сталина, Черчилля и Рузвельта – определила новые государственные границы. Ялтинская конференция стала своего рода рубежом в новейшей истории. Рождение ООН породило новую, более высокую форму взаимодействия мировых держав.
Сегодня мы все являемся свидетелями того, как реабилитируется фашизм в странах, которые долгие годы, еще 20 лет назад позиционировали себя как дружественные страны России и Южной Осетии. Однако, видимо, нашим вчерашним союзникам не хватает принципиальности перед стоящими перед всеми сегодня глобальными вызовами. В нынешних условиях, вспоминая Ялтинскую конференцию важно вспомнить о жертвах и разрушениях в результате Второй мировой войны и извлечь соответствующие уроки из всего происходящего сегодня на Украине и других странах, где мирное население ежечасно подвергается смертельной угрозе. Мы с удивлением наблюдаем за тем, как перекраивается история, и порой победителей и защитников уравнивают с агрессорами.
Спустя десятилетия значение Ялтинской конференции переоценить невозможно. Современные политики всего мира должны извлечь уроки из событий 70-летней давности и не разжигать новые конфликты, а сделать соответствующие выводы, так как нет ничего важнее и ценнее таких простых понятий как мир, стабильность и спокойная жизнь граждан.
ЛЮБЕЦЬКИЙ З'ЇЗД 1097. Учасниками князівського снему в Любечі (Чернігово-Сіверська земля) були вел. кн. київ. Святополк Ізяславич, переяслав. кн. Володимир Мономах, черніг. кн. Олег Святославич, смоленський кн. Давид Святославич, волин. кн. Давид Ігорович і теребовльський кн. Василько Ростиславич. Князі ухвалили припинити усобиці, що ослаблюють д-ву і роблять її здобиччю половецьких ханів (див. Половці), й закріпили за собою батьківські землі ("хай кожний тримає отчину свою"). Останнє, однак, не було проголошенням "отчинного" принципу успадкування столів. Сусп-во і його верхівка, як і раніше, віддавали перевагу традиційному порядкові успадкування княжінь за родовим старійшинством, коли княжий стіл діставався старшому в роді. На практиці це означало передання княжого столу від старшого брата до того з молодших його братів, який був наступним за ним за часом народження (див. "Лествичный" порядок заміщення княжих столів на Русі).
Одразу по завершенні Л.з. його рішення були порушені. Давид Ігорович, намагаючись відібрати Теребовльське князівство у Василька Ростиславича, полонив і осліпив останнього. На Русі спалахнула феод. війна за володіння Василька Ростиславича і його брата, перемишльського кн. Володара Ростиславича (Василькові й Володарові вдалося відстояти свої землі).