Тоталітаризм – це режим всеохоплюючого репресивного примусу громадян до виконання владної волі, цілковитого державного контролю за діяльністю окремих громадян, їх об'єднань, соціальних груп та інститутів. Соціальну базу тоталітаризму складають маргінальні та люмпенізовані групи і соціальн які виникають в нових економічних умовах і які найбільш сприятливі до пропаганди тоталітарних ідей. Політичними провідниками тоталітаризму є масові вождистські партії, які виникли у першій чверті XX ст. і прагнули до монополізації державної влади, претендуючи водночас на творення «нового світу» або «нового світового порядку». Таким чином, за наявності необхідних умов і приходу до влади тоталітарних партій тоталітаризм із галузі теоретичних уявлень перетворювався в реальну політичну практику. Протягом 20-30-х років, а потім другої половини 40-х років тільки в Європі тоталітарні і наближені до них режими були встановлені у 17 країнах з 27. Залежно від пануючої ідеології, яка впливає на зміст політичної діяльності, тоталітаризм може бути представлений як комунізм, фашизм і націонал-соціалізм. Історично першою і класичною формою тоталітаризму став комунізм. Комуністичний тоталітаризм виник після Великої Жовтневої революції 1917 р. в Росії. Другим різновидом тоталітарних політичних систем є фашизм. Виникає в Італії в 1922 р. Італійський фашизм ставив за мету діяльності не побудову «нового суспільства, а відродження величі італійської нації і Римської імперії». Третій різновид тоталітаризму – націонал-соціалізм. Як реальний політичний і суспільний устрій він виник у Німеччині в 1933 р. Націонал-соціалізм має багато спільного як з фашизмом, так і з комунізмом. Але, якщо мета діяльності комуністів – побудова комуністичного суспільства, фашистів – відродження Римської імперії, то націонал-соціалістів – світове панування арійської раси
Следует отметить, что иностранные путешественники при описании Земского собора уподобляли его своим собственным представительным собраниям. Например, английский торговый агент Джером Горсей рассказывал о Земском соборе 1584 г., называя его «парламентом», а польский староста Филон Кмита указывает его как «сейм».
Однако это сходство обманчиво. Земский собор созывался исключительно по воле царя и исполнял скорее совещательную функцию. В качестве примера можно привести самый первый Собор, на котором был представлен новый Судебник, ранее не обсуждавшийся. Представители сословий фактически не имели никаких наказов. Как уже было упомянуто, на Соборе не было представителей всего тяглового населения.
Земские соборы отражали социальное и политическое развитие московского общества. До тех пор пока центральная власть нуждалась в противовесе прежним (княжеским) органам управления, как то Боярской думе, боярским наместникам, Земские соборы собирались часто. В той же мере царская власть опиралась и на представительные органы местной власти, в особенности дворянской, как наиболее лояльной Московским царям.
История Соборов периода Смуты и первых лет царствования династии Романовых красноречиво об этом свидетельствует. Напомним, что Борис Годунов, как и Михаил Фёдорович Романов были избраны на царство именно Земскими соборами (1598 г. и 1613 г.). На протяжении 1613–1619 гг. Земские соборы действуют почти постоянно, поскольку новая династия остро нуждалась в поддержке основных сословий Московского царства.
При этом параллельно за счет привлечения дворянства усиливались органы центральной власти. Еще до Смуты, в 1556 г. была упразднена система кормлений. На смену кормлениям приходило жалование. Наместники и волостели еще сохранялись, но постепенно заменялись воеводами – детьми боярскими. А в 1613 году в основные города Московии были назначены воеводы, что сводило местное самоуправление на нет. Происходил медленный поворот от земского к бюрократическому приказно-воеводскому управлению.
Слабые по сравнению с Западной Европой, задавленные налогами и общественными повинностями торгово-ремесленные слои не были интересны центральной власти.
Лишь однажды на Земском соборе было учтено мнение «третьего сословия», в 1566 году обсуждался вопрос о продолжении Ливонской войны. «Царь и великий князь Иван Васильевич всея Русии говорил со князем Володимером Ондреевичем и с своими богомолци с архиепископы и епископы и с архимандриты и игумены и со всем еже освященным собором, и со всеми бояры, и с приказными людми, да и со князми, и з детми боярскими и з служилыми людми, да и з гостми, и с купци, и со всеми торговыми людми». Торговый люд был заинтересован в выходе к морю, что давало возможность взять в свои руки международную торговлю. Однако, как известно, Ливонская война оказалась неудачной для Московского царства. До правления Петра Алексеевича вся внешняя торговля несмотря даже на более поздние попытки московских царей изменить ситуацию (о чем свидетельствует Торговый устав Алексея Михайловича 1653 года) находилась в руках иностранцев.
Развитие товарно-денежных отношений в Европе приводило к усилению «третьего сословия» как в экономическом, так и в политическом отношении. Торгово-ремесленные слои за кредиты и военную поддержку у монархов выбивали себе права влиять на центральную власть.
В Московском же царстве с XVI века шло усиленное развитие поместного землевладения, которое приводило к прикреплению тяглового населения: не только крестьян, но и также посадского люда (например, издания Посадских строений, которые закрепляли круг лиц со статусом горожанина и обязанностью выплачивать тягло), а, следовательно, снижению его активности.
Дворянство было представлено как в сословно-представительных органах центральной и местной власти, так и в центральных и местных органах царской власти, благодаря чему в XVII веке акцент в управлении всё больше смещается на органы царской власти. В западноевропейских государствах власть, будучи заинтересована в «городских» деньгах в борьбе с феодальными автономиями, будет вынуждена так или иначе обращаться к сословно-представительным органам. Так, например, во Франции на протяжении 170 лет не собирались Генеральные Штаты, однако острый финансовый кризис вынудил Людовика XVI созвать сословия 1789 года, что привело к Великой французской революции и установлению первого республиканского режима.
В Московском государстве к середине XVII века потребность как в местных, так и общегосударственных сословно-представительных органах просто отпадет, поэтому с 1630-х гг. Земские соборы собираются всё реже.
И в Афинах и Спарте - управление демократическое, то есть все решало собрание народа. но- в Афинах у людей была свобода - и у аристократов и у простых горожан Рабы были в малом количестве, из варваров, которые потерпели поражение в войне. в Спарте были свободные воины и рабы, которых называли илиотами.
Хозяйство В Афинах- животноводство, ремесла( керамическое произв-во и др), садоводство, торговля в Спарте - те же отрасли, но преобладало среднее землевладение( там существовал принцип "отказ от излишеств") обширных земель не было в пользовании, но развивалось сельское хозяйство, ремесленничество.Военное дело ( спартанцы)
культура в Спарте - система физического воспитания с целью подготовить воинов. Афины- родина Олимпийских игр. Философия, риторика, поэзия, театр.
Соціальну базу тоталітаризму складають маргінальні та люмпенізовані групи і соціальн які виникають в нових економічних умовах і які найбільш сприятливі до пропаганди тоталітарних ідей. Політичними провідниками тоталітаризму є масові вождистські партії, які виникли у першій чверті XX ст. і прагнули до монополізації державної влади, претендуючи водночас на творення «нового світу» або «нового світового порядку». Таким чином, за наявності необхідних умов і приходу до влади тоталітарних партій тоталітаризм із галузі теоретичних уявлень перетворювався в реальну політичну практику. Протягом 20-30-х років, а потім другої половини 40-х років тільки в Європі тоталітарні і наближені до них режими були встановлені у 17 країнах з 27.
Залежно від пануючої ідеології, яка впливає на зміст політичної діяльності, тоталітаризм може бути представлений як комунізм, фашизм і націонал-соціалізм. Історично першою і класичною формою тоталітаризму став комунізм. Комуністичний тоталітаризм виник після Великої Жовтневої революції 1917 р. в Росії. Другим різновидом тоталітарних політичних систем є фашизм. Виникає в Італії в 1922 р. Італійський фашизм ставив за мету діяльності не побудову «нового суспільства, а відродження величі італійської нації і Римської імперії». Третій різновид тоталітаризму – націонал-соціалізм. Як реальний політичний і суспільний устрій він виник у Німеччині в 1933 р. Націонал-соціалізм має багато спільного як з фашизмом, так і з комунізмом. Але, якщо мета діяльності комуністів – побудова комуністичного суспільства, фашистів – відродження Римської імперії, то націонал-соціалістів – світове панування арійської раси