Осман, син і спадкоємець Ертогрула (1288–1326), в боротьбі з безсилою Візантією приєднував до своїх володінь область за областю, але, незважаючи на зростаючу могутність, визнавав свою залежність від Коньї. У 1299 р., після смерті Алаеддіна, він прийняв титул «султан» і відмовився від визнання влади його спадкоємців. За його іменем турки стали називатися османськими турками або османами. Влада їх над Малою Азією розповсюджувалася та зміцнювалася, і султани Коньї не змогли перешкодити цьому. Поштовхом до масової тюркізіції стало те що протягом XI–XII ст. в Анатолію переселилися від 0,5 до 1,1 млн тюркських кочовиків.
Вики в гай гракх родился в семье тиберия семпрония гракха старшего икорнелии африканы, дочерисципиона африканского. гай рос без отца и воспитывался матерью. находился в хороших отношениях со старшим братом тиберием. плутарх, сравнивая братьев, отмечает более неровный и горячий характер гая[1]. известно, что гай «говорил грозно, страстно и зажигательно»[1]. цицеронвысоко ценил гая как оратора. он сожалел о гае, говоря, что «с его безвременной смертью и римское государство, и латинская словесность понесли невосполнимую потерю»[2], а также советовал марку бруту читать его речи[2]. отмечается, что гай как оратор был значительно более темпераментным — в частности, он первым из римлян стал расхаживать по ораторской трибуне и первым освободил руки от тоги для жестикуляции[1]. в то же время, гай «нередко во время речи терял над собою власть и, весь отдавшись гневу, начинал кричать, сыпать бранью, так что, в конце концов, сбивался и умолкал»[1]. однако гай сознавал этот свой недостаток и во время выступлений ставил за собой раба со свирелью, который начинал играть, когда гай начинал выступать чересчур эмоционально. по сообщению его биографаплутарха, гай долгое время избегал политики и не выступал перед народом, но однажды к нему во сне якобы явился погибший брат тиберий и сказал: «что же ты медлишь, гай? иного пути нет. одна и та же суждена нам обоим жизнь, одна и та же смерть в борьбе за благо народа! »[3]. в консульство марка эмилия лепида и луция аврелия ореста, то есть в 126 году до н. э., гай был квестором[3][4]. по жребию он отправился с консулом орестом насардинию, где участвовал в боях, а также улаживал возникавшие с местными жителями проблемы. сенат, видя в гае потенциального противника, задержал ореста на острове, однако около 124 года до н. э. гай возвратился в рим и после выдвижения против него обвинения в преждевременном отбытии с сардинии убедил народ в своей невиновности.
Осман, син і спадкоємець Ертогрула (1288–1326), в боротьбі з безсилою Візантією приєднував до своїх володінь область за областю, але, незважаючи на зростаючу могутність, визнавав свою залежність від Коньї. У 1299 р., після смерті Алаеддіна, він прийняв титул «султан» і відмовився від визнання влади його спадкоємців. За його іменем турки стали називатися османськими турками або османами. Влада їх над Малою Азією розповсюджувалася та зміцнювалася, і султани Коньї не змогли перешкодити цьому. Поштовхом до масової тюркізіції стало те що протягом XI–XII ст. в Анатолію переселилися від 0,5 до 1,1 млн тюркських кочовиків.