ТУНІКА
Спочатку туніки були вовняні, з 4 ст. н. е. їх виготовляли з льону. Це перекинуте на плечах полотно завдовжки до колін (чоловічі) або до кісточок (жіночі), з вирізом для голови. Боки зшивали, залишаючи отвори для рук (пізніше стали й пришивати рукави). Туніки прикрашали вишивкою або тканою каймою іншого кольору. Жінки на туніку з рукавами одягали безрукавну туніку-столу, чоловіки — тогу.
ТОГА
Це було полотно вовняної тканини еліптичної форми, яка драпувалась навколо торсу через ліве плече так, що руки лишались вільними[1]. Довжина тоги могла сягати 6 м, а округлий край міг відстояти від прямого у найширшому місці на 2 м.
Право носити тогу мали тільки римські громадяни (тому вони називалися togati, однина togatus). Засуджений до заслання римський громадянин також втрачав право носіння тоги[2]. Первісно тоги носили й жінки, надалі жіночі тоги замінили тунікоподібні столи.
В 19 веке в России стало появляться больше мануфактур, производство росло. Практически все мануфактуры занимались легкой промышленностью, поэтому в России слово "мануфактура" получило второй смысл - текстильное предприятие. Особенностью мануфактур в России было то, что они часто использовали крепостной труд вместо труда свободных горожан, это были так называемые поссессионные крестьяне - те же крепостные, только принадлежащие не дворянам, а промышленникам. В поссессионные часто переписывали и государственных крестьян.
