Протягом історичного розвитку стародавні Греція і Рим, при всій різноманітності суспільних відносин та державного устрою в кожній із цих країн, створили багатющу, велику і неповторну культурну спадщину. В історії світової культури вона визначається як антична, греко-римська культура. Культури Греції та Риму - це дві взаємопов´язані, хоч і не тотожні частини одного цілого.
Роль античної спадщини в розвитку європейської культури неможливо переоцінити. Недаремно античну культуру називають колискою європейської цивілізації. Після періоду середньовічного небуття значної частини античних цінностей вона немов чарівний птах фенікс оживає в переосмисленому вигляді у творах митців Відродження. На основі античної традиції в європейській практиці утверджується гуманістичний світогляд, цінності земного буття, ідеал досконалої гармонійної людини. Саме поєднання гуманізму, допитливості, раціоналізму з мистецькою довершеністю робить культуру античного світу одним з провідних духовних надбань людства.
Антична спадщина і традиції, їх гуманістичний зміст становили основу передусім культури і мистецтва Візантії та Близького Сходу. Так, в епоху еллінізму в Олександрії склався просвітницький центр, у якому перехрещувалися шляхи грецької і давньосхідної культурних традицій, розвивалися природничі і гуманітарні науки, філософські школи, розквітало високе мистецтво.
Грецька культура сприймалася в наступні століття як неповторний феномен, історичне чудо. Вона створила таку силу-силенну понять і термінів (у політиці, науці, мистецтві), що дослідник Якоб Бурхарт мав підстави скати: "Ми бачимо очима греків і розмовляємо зворотами їхньої мови". Саме в Стародавній Греції склалися і утвердились такі фундаментальні соціально-політичні поняття, як громадянська свобода і громадянський обов´язок, людяність, гармонійність розвитку особистості, усвідомлення співвідношення особистого і суспільного.
Грецьке мистецтво і культура - пам´ятки архітектури, скульптури, живопису, література, філософія, театр, музика, художні ремесла – стали невід´ємною частиною світосприйняття і життєдіяльності світового соціуму. Ось чому античне мистецтво є для нас класикою. Воно вічне, не підвладне часові, тому що втілює загальнолюдські цінності. І є людина, яка здатна сприймати прекрасне.
Античність, її культура і мистецтво - вічне, невичерпне джерело ідей, думок, художніх відкриттів. З нього людство в усі часи черпало натхнення до творіння прекрасного. Без цієї невмирущої спадщини неможливо уявити шляхи соціального і духовного прогресу людства, його майбутнє.
В середине 18 века во Франции, несмотря на неурожайные годы и временные трудности, было время устойчивого и быстрого экономического роста. Но из-за несовершенства в привилегированной налоговой системе, французская монархия представляла собою «бедное государство в богатой стране». Было неравномерное распределение прямых налогов. Самые богатые слои населения, а именно, дворянство и духовенство, в силу традиционных привилегий, вообще не платило налоги. Платили лишь налог с приобретённых ими непривилегированных земель и даже от нового налога, в основном откупились.
Главным ресурсом упорядочивания финансовой системы было более справедливое перераспределение прямых налогов.
Объяснение:
Генеральный контролёр финансов Ж.Б. Мало д’Арнувиль взял на себя инициативу проведения реформ, направленных на сокращение привилегий.
• В мае 1749 года французское правительство отменило десятину, прямой налог, который был введён временно для покрытия военных расходов и ввёло вместо него постоянный налог – двадцатину. Благодаря этому налогу рассчитывалось погасить государственный долг. Основное обязательство ложилось на имущие слои населения, потому как налогообложению подлежал только «чистый доход» от земли в собственности, торговли и промышленности, от движимого имущества, от должностей, но не плата наёмных работников.
• Все налогоплательщики должны были подать декларацию о доходах в течение 15 дней с установленного срока. Для проверки деклараций были назначены контролёры, у которых было право штрафовать уклоняющихся от уплаты.
• В августе 1749 г. духовенству ограничили право приобретать недвижимость, потому что переходя к нему, она выпадала из фонда земель, облагаемых персональной тальей.
• В 1763 г. король инициативе ген. контролёра финансов Бергена издал эдикт по подготовке общего кадастра земель, включая владения короны, церкви и дворянства, это было необходимо для введения единого поземельного налога. Но, столкнувшись с жестким сопротивлением суверенных судов и парламентов, правительство его отозвало. После такой неудачи Берн покинул пост генерального контролёра, но остался в правительстве и в 1763 г. добился принятия о ликвидации ограничений в циркуляции зерна внутри страны и разрешении его свободного импорта и экспорта. Эта реформа была важна для создания свободного рынка и действовала до 1771г., пока очередной неурожайный год не заставил их отменить.
• В 1770 г. при Рене-Николя Мопу издал и внёс на регистрацию в Парижский парламент «дисциплинарный эдикт», который содержал 3 статьи: 1) парламентам запрещалось использовать термины «единство», «неделимость», «класс» для обозначения своей общности, обсуждать протесты других палат, а также поддерживать Контакты друг с другом; 2) судейским должностным лицам было запрещено прерывать судопроизводство и уходить в отставку всем коллективом, чем они раньше пользовались в качестве давления на правительство; 3) право протестов сохранялось, но было запрещено противодействовать исполнению любого нормативного акта после его регистрации.
• 23 февраля 1771 г. вышел эдикт, согласно которому округ Парижского парламента сокращался, а сам парламент реорганизовали. Таким образом, создавались принципиально новые виды судов – Высшие суды.
• Во второй половине 1771г. во Франции подобным преобразованиям подверглись и провинциальные парламенты. Частичная реорганизация коснулась судов низших инстанций. Благодаря реформе Мопу, судопроизводство стало более дешевым, а также центральная власть избавилась от постоянного противника любых нововведений.
• В 1771-1773 гг. аббат Террэ, воспользовавшись благоприятной ситуацией, провёл ряд мер по упорядочению финансов и сокращению государственного долга, а именно, усовершенствовал контроль за доходами, что увеличило собираемость двадцатины и пересмотрел с генеральными откупщиками по сбору косвенных налогов в пользу государства.
