АМІНООЦТОВА КИСЛОТА, ЇЇ МОЛЕКУЛЯРНА ТА СТРУКТУРНА ФОРМУЛИ, ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. ФУНКЦІОНАЛЬНІ АМІНО- ТА КАРБОКСИЛЬНА ГРУПИ. АМФОТЕРНІ ВЛАСТИВОСТІ, УТВОРЕННЯ ПЕПТИДІВ
Амінооцтова кислота (гліцин)
Після опрацювання § 34 ви зможете:
називати функціональну аміногрупу; наводити приклади застосування амінооцтової кислоти; складати молекулярну та структурну формулу цієї сполуки; характеризувати склад, структуру, фізичні та хімічні властивості амінооцтової кислоти; ілюструвати властивість амінооцтової кислоти утворювати пептиди рівняннями хімічних реакцій; розрізняти за функціональними ознаками амінокимлоти; обґрунтовувати застосування амінооцтової кислоти її властивостями та роль у живому організмі.
На шляху до успіху пригадаємо з курсів хімії, біології, основ здоров’я:
звідки походять назви «гліцерин», «глюкоза», «колоїдний»; які елементи є органогенами; яка молекулярна та структурна формули оцтової кислоти; яка функціональна група карбонових кислот; як скласти повну структурну формулу речовини за її спрощеною структурною формулою; які властивості речовин з йонними кристалічними гратками; які властивості виявляють кислоти й основи; що таке амфотерність.
• Чому гліцин? Вивчаючи полісахариди (які?), ви дізналися, що чи не найважливішою їхньою властивістю є гідроліз. У 1820 р. французький хімік Анрі Браконно здійснював кислотний гідроліз хрящів і сухожиль.
Він тривалий час кип'ятив їх у водному розчині кислоти. Після завершення процесу науковець нейтралізував надлишок катіонів Гідрогену в розчині й відфільтрував його. Через брак часу Браконно лише за місяць повернувся до дослідження вмісту колби. У ній він виявив безбарвні зернисті кристали із солодким смаком. Нову речовину хімік назвав глікоколом, що означає «клейовий цукор» (грец., - «солодкий», а - «клей»). Пізніше цю сполуку почали називати гліцином. 1838 р. якісний склад гліцину дослідив голландський хімік Г. Мульдер. Він виявив у цій речовині Нітроген, тож її не можна було віднести до вуглеводів. Шість років потому Е. Хорсфорд, співробітник Ю. Лібіха, визначив кількісний склад гліцину, тобто його молекулярну формулу.
Минеральные удобрения - источник различных питательных элементов для растений и свойств почвы, в первую очередь азота, фосфора и калия, а затем кальция, магния, серы, железа. Все эти элементы относятся к группе макроэлементов ("Макрос" по-гречески - большой), так как они поглощаются растениями в значительных количествах. Кроме того, растениям необходимы другие элементы, хотя и в очень небольших количествах. Их называют микроэлементами ("Микрос" по-гречески - маленький). К микроэлементам относятся марганец, бор, медь, цинк, молибден, йод, кобальт и некоторые другие. Все элементы в равной степени необходимы растениям. При полном отсутствии любого элемента в почве растение не может расти и развиваться нормально. Все минеральные элементы участвуют в сложных преобразованиях органических веществ, образующихся в процессе фотосинтеза. Растения для образования своих органов - стеблей, листьев, цветков, плодов, клубней - используют минеральные питательные элементы в разных соотношениях. В почвах обычно имеются все необходимые растению питательные элементы. Но часто отдельных элементов бывает недостаточно для удовлетворительного роста растений. На песчаных почвах растения нередко испытывают недостаток магния, на торфяных почвах - молибдена, на черноземах - марганца и т. д. Недостаток элементов восполняется при удобрений. Почвенную кислотность устраняют при углекислых солей кальция и магния. Применение минеральных удобрений - один из основных приемов интенсивного земледелия. С удобрений можно резко повысить урожаи любых культур на уже освоенных площадях без дополнительных затрат на обработку новых земель. При минеральных удобрений можно использовать даже самые бедные, так называемые бросовые земли. Всем живым организмам необходимы вещества,...
реакция горения в воздухе,это взаимодействие кислорода,горение в нём S+O2=SO2 нахоодим количество серы,через формулу масса делить на молярную: n(S)=m/M16г/32г/моль=0.5 моль по уравнению реакции видим,что количество кислорода равно количеству серы,коэффициенты у них 1 к одному: n(S)=n(O2)=0,5 моль массу кислорода можно найти по формуле,количество умножить на молярную массу n(O2)=n*M=0,5 моль*32г/моль(32 потому что тут 2 атома кислорода,каждый весит по 16г/моль)=16г забавно,но не удивляйся что масса равна сере,такое бывает зная что кислород,составляет 21% от воздуха,нельзя найти массу воздуха,так как воздух везде разный,плотность и влажность тоже разная,но можно найти обьём воздуха,через обьём кислорода найти кислород можно по формуле молярный объём,постоянная величина 22,4л/моль в нормальных условиях,умножив на количество кислорода v(O2)=Vm*n=22.4*0.5=11.2л найти объём воздуха можнозная что кислород составляет 21%,разделив на этот процент мы найдём объём воздуха,так проще,то есть в подобных задачах по математическому методу,нужно разделить на процент,то есть на 0.21 это быстрый и простой найти 100% от этого числа v(воздуха)=11.2л/0.21=53.333(3)(можно округлить до десятых)=53.3
АМІНООЦТОВА КИСЛОТА, ЇЇ МОЛЕКУЛЯРНА ТА СТРУКТУРНА ФОРМУЛИ, ФІЗИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ. ФУНКЦІОНАЛЬНІ АМІНО- ТА КАРБОКСИЛЬНА ГРУПИ. АМФОТЕРНІ ВЛАСТИВОСТІ, УТВОРЕННЯ ПЕПТИДІВ
Амінооцтова кислота (гліцин)
Після опрацювання § 34 ви зможете:
називати функціональну аміногрупу; наводити приклади застосування амінооцтової кислоти; складати молекулярну та структурну формулу цієї сполуки; характеризувати склад, структуру, фізичні та хімічні властивості амінооцтової кислоти; ілюструвати властивість амінооцтової кислоти утворювати пептиди рівняннями хімічних реакцій; розрізняти за функціональними ознаками амінокимлоти; обґрунтовувати застосування амінооцтової кислоти її властивостями та роль у живому організмі.
На шляху до успіху пригадаємо з курсів хімії, біології, основ здоров’я:
звідки походять назви «гліцерин», «глюкоза», «колоїдний»; які елементи є органогенами; яка молекулярна та структурна формули оцтової кислоти; яка функціональна група карбонових кислот; як скласти повну структурну формулу речовини за її спрощеною структурною формулою; які властивості речовин з йонними кристалічними гратками; які властивості виявляють кислоти й основи; що таке амфотерність.
• Чому гліцин? Вивчаючи полісахариди (які?), ви дізналися, що чи не найважливішою їхньою властивістю є гідроліз. У 1820 р. французький хімік Анрі Браконно здійснював кислотний гідроліз хрящів і сухожиль.
Він тривалий час кип'ятив їх у водному розчині кислоти. Після завершення процесу науковець нейтралізував надлишок катіонів Гідрогену в розчині й відфільтрував його. Через брак часу Браконно лише за місяць повернувся до дослідження вмісту колби. У ній він виявив безбарвні зернисті кристали із солодким смаком. Нову речовину хімік назвав глікоколом, що означає «клейовий цукор» (грец., - «солодкий», а - «клей»). Пізніше цю сполуку почали називати гліцином. 1838 р. якісний склад гліцину дослідив голландський хімік Г. Мульдер. Він виявив у цій речовині Нітроген, тож її не можна було віднести до вуглеводів. Шість років потому Е. Хорсфорд, співробітник Ю. Лібіха, визначив кількісний склад гліцину, тобто його молекулярну формулу.