А. С. Пушкин использует в стихотворении мистические образы, которые делают его похожим на лирическую : это классическое путешествие в буран, когда путник заплутал потому, что его водят бесы. Выразителем мысли о бесах выступает представитель народа, ямщик, что дополняет историю фольклорным элементом. На самом деле тема стиха иная – поэт иносказательно показывает тяжелое положение русского народа, которого дворяне (“бесы”) водят по кругу, не давая выбраться на свободу.
3. Композиция стихотворения трехчастная, причем сюжет закольцовывается в конце каждой части с повторяющегося фрагмента.
Первая часть – это описание ненастья, которое. по мнению ямщика, вызвано бесом – он кружит путников, желая свести их с дороги в поле. Мистическая составляющая усиливается и во второй части, где и сам путник как будто видит бесов, кружащих вокруг. Третья часть разъясняет символический смысл произведения: путник не желает иметь ничего общего с бесами, отстраняется от них, точно так же, как и сам Пушкин отстранялся от власть имущих, будучи по праву рождения одним из них. Это главная мысль произведения, которая выражается через переживания лирического героя. Сравнение бесов и дворянства проявляется в последнем восьмистишии особенно явно.
(Бесовской разгул, надрывающий душу, передается также с звукоподражания (дин-дон) и постоянно нагнетающейся тревожной атмосферы)
Біля вікна
Мама іде на роботу, а вдома залишаються двоє хлопчаків: старший Толька і менший Сергійко. Хата доволі бідна, але і тут дітлахи знаходять собі забавки. Вони зазирають у вікно, по якому розкидав свої візерунки мороз. Спочатку діти милуються візерунками, а потім починають хукати, щоб хоч трохи побачити вулицю. Та поступово і в тих маленьких віконцях, що вони собі проробили стає темно – сонце сідає швидко. Надходить темрява і дітям стає лячно. Але старший уявною шаблюкою рубає усю нечисть довкола. От вже малий Сергійко хоче спати і старший, перед тим як лягти разом до ліжка, ще раз розганяє усіх-усіх, що поховались у темряві.
Сторожиха
Мама тяжко захворіла, її забрали в лікарню, тому за дітьми стала приглядати сторожиха – велика груба тітка. Хлопцям вона здавалась дуже суворою, але згодом вони зрозуміли, що насправді вона добра. Сторожиха годувала їх (приносила пиріжки і молоко, варила смачні каші), прибирала в хаті і згадувала маму. Толя теж згадав маму і засумував.
Двадцять копійок
Одного разу знайома вчителька Галина Петрівна дала Толі листа, щоб він відніс його на пошту. Хлопчик поставився до цього завдання дуже серйозно і гордо ніс листа через усю вулицю. Коли листа було відправлено, Галина Петрівна пообіцяла Толі дати двадцять копійок, як дадуть зарплату. Але коли прийшла зарплата Толя не отримав зароблені гроші, а нагадати посоромився. Йшли дні, а вчителька все не віддавала двадцять копійок. Врешті Толя пішов до сільради і написав записку, в якій просив Галину Петрівну віддати гроші. Голова сільради посміявся, але гроші Толі дав сам.
Ванько
Біля греблі Толя і Сергійко познайомились з хлопчиком Ваньком. Він казав, що ловить рибу. Хлопці вирішили подивитись. Так ходили за Ваньком два дні. Риби на спіймали, але з хлопчиком потоваришували.
Ванько постійно хвалився своєю мамою: то вона йому пирогів великих напекла, то не сварить і не б’є як Ванько бешкетує, і взагалі в нього найкраща мама в світі. Толі і Сергійку важко було погодитись із цими словами, але вони їх прийняли.
Объяснение:
ВРОДЕ ТАК ?!?