Объяснение:
Стихотворение «Осенний вечер» относится к периоду раннего творчества Ф. И. Тютчева. Оно было написано поэтом в 1830 году во время одного из кратковременных визитов в Россию. Созданное в духе классического романтизма изящное, легкое стихотворение – не просто пейзажная лирика. Тютчев осмысливает в нем осенний вечер как феномен жизни природы, ищет аналогию явлению природы в явлениях человеческой жизни, и эти поиски придают произведению глубокий философский характер.
«Осенний вечер» представляет собой развернутую метафору: поэт ощущает «кроткую улыбку увяданья»осенней природы, сравнивая ее с «божественной стыдливостью страданья» в человеке как прообразом нравственности.
Стихотворение написано пятистопным ямбом, использована перекрестная рифмовка. Краткое, двенадцатистрочное стихотворение – одно сложноподчиненное предложение, читающееся на одном дыхании. Словосочетание «кроткая улыбка увяданья» объединяет все детали, создающие образ увядающей природы.
Природа в стихотворении изменчива и многолика, насыщена красками и звуками. Поэт сумел передать неуловимое очарование осенних сумерек, когда вечернее солнце изменяет лик земли, делая краски насыщенней и ярче. Яркость красок (лазурь, багряные листья, блеск, пестрота дерев) слегка приглушается создающими полупрозрачную дымку эпитетами – туманная, легкая.
Для изображения картины осенней природы Тютчев использует прием синтаксического сгущения, соединяя воедино различные средства художественной выразительности: градацию («ущерб», «изнеможенье»), олицетворение («томный шепот» листьев), метафоры («зловещий блеск», «Улыбка увяданья»), эпитеты (умильная, кроткая, стыдливая, туманная).
«Осенний вечер» насыщен разнообразными по структуре и значению эпитетами – синтетическими («зловещий блеск и пестрота дерев»), цветовыми («багряных листьев»), сложными («грустно-сиротеющей»). Контрастные эпитеты – «умильная, таинственная прелесть» и «зловещий блеск», «туманная и тихая лазурь» и «порывистый, холодный ветр» - очень выразительно передают переходное состояние природы: прощание с осенью и предчувствие зимы.
Состояние природы и чувства лирического героя выразить используемая Тютчевым аллитерация, при которой создается эффект падающих листьев («Багряных листьев томный шепот»), свежее дыхание ветра («И, как предчувствие сходящих бурь//Порывистый, холодный ветр»).
Для поэта характерно пантеистическое осмысление пейзажа. Природа у Тютчева очеловечена: подобно живому существу она дышит, чувствует, испытывает радость и грусть. Тютчев воспринимает осень как кроткое страдание, болезненную улыбку природы.
Поэт не отделяет мир природы от мира человека. Параллель между двумя этими образами создается с олицетворения и составного эпитета «грустно-сиротеющая», акцентирующего тему прощания. Легкая грусть, навеянная предчувствием скорой зимы, смешивается в стихотворении с радостным чувством – ведь природа циклична, и вслед за грядущей зимой окружающий мир вновь возродится, запестрев сочными весенними красками.
В мгновенное впечатление от осеннего вечера Тютчев вместил свои мысли и чувства, всю бесконечность собственной жизни. Тютчев сравнивает осень с духовной зрелостью, когда человек обретает мудрость – мудрость проживать и ценить каждое мгновение жизни.
Прометей – це міфічний герой. Його створили ще в Стародавній Греції. Світ навколо був жорстоким, відбувалися постійні війни. Правителі одних держав намагалися завоювати інші народи. І в країнах тирани знущалися зі свого народу. Людям потрібен був захисник. І Прометей став цим героєм.
Прометей захотів до людям. Він вирішив дати їм вогонь, який палав на Олімпі. Вогонь здатен освітлювати все навколо. Титан мав велике і благородне серце, тому став на до людям. Прометей навчив людей будувати житло, обробляти землю за до тварин. Крім того, навчив їх рахувати і писати. Прометей навчав смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, користуватися щедрими дарами природи.
Він став символом свободи, боротьби за краще життя. Вогонь,
подарований титаном, полегшив життя первісним людям. А Прометей за це отримав пекельні муки. Ця стародавня легенда живе у віках. І кожен народ хоче мати свого Прометея. І ніякий тиран не зумів погасити вогонь боротьби за свободу і кращу долю.
Розум Прометея, сила духу, альтруїзм і мужнє страждання заради їхнього щастя завжди хвилюватимуть прийдешні покоління.Ім’я Прометея буквально означає “той, що думає наперед”, тобто бачить майбутнє. Образ Прометея знайшов втілення в трагедії Есхіла “Прометей закутий”. Прометей не лише бачить майбутнє, а й творить його. Він – великий творець культури людства.
Люди оцінили вчинок Прометея. Адже донині пам’ятаємо ми цю давню легенду. Не згас на землі вогонь, подарований Прометеєм. Зараз на згадку про самопожертву мужнього титана люди носять металеві каблучки і перстені з коштовним камінням. Більшість людей задумуються, чи потрібна була така самопожертва, чи вартує навіть найгероїчніший вчинок таких пекельних страждань? Я ж відповім —звичайно. Тому що найвища мета Буття — навчитися підкорювати свої власні потреби суспільним, загальнонародним. Ось чому нас вчить Прометей.
Зевс для Прометея не тільки тиран, а й заздрісник, який не може простити титану того, що він викрав для людей небесний вогонь і залишився непохитний. Прометей не тільки не кається, але й кидає виклик громовержцю. Він пишається тим, що зробив людей схожими на себе.
Хтось може сказати, що Прометей безсмертний, тому йому було легше зважитись на героїчний вчинок і самопожертву. Це не так, тому що вічні муки страшніші за смерть. А усвідомлення наслідків свого вчинку і невідворотності покарання вимагає найбільшої мужності і самовіддачі для втілення своїх задумів. Також Прометей осмілився протистояти богам і вступитися за знедолених. Він боровся за справедливість, рівність, братерство людей достойних кращої долі, ніж вони мали. Прометей — це борець за свободу і захист людей, один із найшляхетніших міфічних образів світу. Він не просто благодійник, а й мученик заради людства. Тому йому ставлять пам’ятники, часто оспівують у літературі та інших видах мистецтва.
Саме таких людей, як Прометей, зараз дуже мало, бажано, щоб їх побільшало. Але трапляються такі люди, що готові віддати життя за свободу свого народу. Одним із таких людей є мій прадід Василь Омелянович Макух.
Це було 5 листопада 1968 року напередодні річниці червоної революції. Несподівано Василь Макух здійснив акт самоспалення, облившись бензином. Живий смолоскип палав на Хрещатику, останніми словами Василя Макуха був крик: “Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!”. 6-го листопада Василь Макух помер від несумісних з життям опіків. Це був протест проти поневолення українського народу. Прогресивна світова спільнота схиляє голови перед героєм.
Ще з юних літ він боровся за свободу України. Його зловили раненько, зачепили гаком за ноги і волокли. Йому відрізали стопу ноги і кинули в табір на знищення і тортури, що його ще більше загартувало. Нікого не видав і не покаявся. Майже десятирічне ув’язнення в таборах Мордовії. У нього була єдина мета — продовжити боротьбу за Україну.
Прожив Василь Макух мало, пройшов тернисту дорогу, іншого виду протесту не знайшов. Щастя не зазнав, але має право на пам’ять.
Також у всьому світі широко відоме ім’я студента Яна Палаха, який здійснив акт самоспалення у Празі на знак протесту проти окупації Чехословаччини радянськими військами. По смерті Палаха усе суспільство Чехословаччини піднялося на боротьбу з радянськими окупантами.
Сьогодні у Чехії Ян Палах є національним героєм, про нього знімають фільми. Його смерть об’єднала чехів і словаків у потужний рух опору.
Їх вогонь буде вічно горіти в наших серцях, в нашій пам’яті. Ніхто не в змозі загасити дарунок Прометея.
Я думаю, що якби я опинилася в ситуації, коли треба було б зробити героїчний вчинок для людей України, не задумуючись зробила б це. Адже Прометей тому і є вічним образом загальнолюдського значення, що знаходить чисельні застосування в літературах різних народів і часів. А я ще додала б і в житті.
Объяснение: