Рассказчик любит лошадей, которым живётся очень нелегко: конюх за ними плохо ухаживает, забывает кормить и поить, к тому же их донимает гнус. Когда может, он заходит к ним и старается их подкармливать. В одно из таких посещений повествователь замечает, что Рыжуха плачет. Из рассказа лошади он узнаёт, что у лошадей был спор о лошадиной жизни.
Рыжуха услышала песню о тех временах, когда лошадям жилось хорошо. Песни эти пела ей старая кобыла, которая услышала их от своей матери, а та от своей. Когда Рыжуха слушала эти песни, ей было легче работать, она забывала про жару и другие трудности лошадиной жизни. Выйдя на луг, молодая лошадь начала петь песни старой кобылы своим товарищам. Но другие лошади подняли Рыжуху на смех, они говорили, что это всё враньё не травить душу.
Лошадь спрашивает у человека, правда ли то, что говорится в песне. Рассказчик не может выдержать взгляда Рыжухи. Он знает, что это всё правда, но не может сказать об этом своей четвероногой подруге. Человек уходит. Только потом он понимает, что совершил непоправимую ошибку, и что у него больше никогда не будет такой искренности и доверия в отношении с Рыжухой.
Объяснение:
1. Настрій поезії – вірш пронизаний почуттям любові і надією. настрій надихаючий, як би говорить «я не відступлю від своєї мети».
2. Тема (мотив), ідея.
Тема: про дівчину, яка шукає своє кохання та вірить, що воно вже близько.
Ідея: треба вірити та не здаватися.
3. Вид лірики – інтимна.
4. Жанр твору – ліричний вірш.
5. Художня лексика –
антоніми (пустелі/поля, незнаного впізнаю),
синоніми (милуєш і голубиш; вигадка й омана, витвір самоти)
6. Тропи –
1. Епітет – «сизих вечорів», «полях безмежних», «батьківського краю»
2. Метафора – «витвір самоти», «серцю снишся», «морю сняться»
3. Порівняння – «Тебе, незнаного, впізнаю, як син вигнанця впізнає прикмети батьківського краю.», «Нехай це — витвір самоти, нехай це — вигадка й омана!»
7. Художній синтаксис (стилістичні фігури) –
1. Інверсія – «В пустелі сизих вечорів, в полях безмежних проти неба о, скільки слів і скільки снів мені наснилося про тебе!», «Тебе, незнаного, впізнаю», «в повторах не згубить», «Моєму серцю снишся ти»
2. Анафора – «Нехай це»
3. Риторичні вигуки – «В пустелі сизих вечорів, в полях безмежних проти неба о, скільки слів і скільки снів мені наснилося про тебе!», «Нехай це — витвір самоти, нехай це — вигадка й омана!»
8. Художня фоніка:
1.Алітерація
о, скільки слів
і скільки снів
Не знаю, хто ти,
де живеш,
кого милуєш і голубиш.
А знаю – ти чекаєш теж,
тривожно вгадуєш і любиш.
Тебе, незнаного, впізнаю,
як син вигнанця впізнає
2. асонанс,
вечорів.. слів… снів
одне, своє, неповториме.
Не знаю, хто ти,
де живеш,
кого милуєш і голубиш.
А знаю – ти чекаєш теж,
тривожно вгадуєш і любиш.
9. Метрика (рими, римування, віршований розмір) –
віршований розмір – амфібрахій.
Римування: перехресне, друга строфа – наскрізне.
Строфіку не знаю