Реферат на тему:
Олександр Пушкін, життя і творчий шлях
(1799-1837)
Олександр Сергійович Пушкін — великий російський національний поет, прозаїк, драматург. Його творчість стала втіленням волелюбства, патріотизму і могутніх творчих сил російського народу.
Геній Пушкіна стоїть біля джерел російської літератури XIX століття. Його творче життя починається у роки національно-патріотичного піднесення, викликаного війною 1812 року. Уже в ліцеї, у якому поет навчався з 1811 по 1817 р., він веде активне літературне життя. Ліцейська поезія Пушкіна вражає перш за все своєю життєрадісністю, прославленням радощів життя. Широке відображення знаходять у ній анакреонтичні мотиви. Веселощі, любов, дружба — найчастіші мотиви його поезії цього періоду. Серед своїх учителів поет сам називає Гомера, Вергілія, Горація. Надзвичайно високо він оцінює Вольтера і Мольєра.
Після закінчення Царськосельського ліцею поет проживає у Петербурзі. У цей період його лірика особливо характерна своїми волелюбними ідеями та настроями. Першим найвідомішим твором поета стала написана у 1818 році ода "Вольність", де поєдналися традиції класицизму і новий, романтичний пафос. Ідеєю патріотизму, любові до вітчизни проникнуті поезії "До Чаадаєва", "Село". Водночас вони сповнені і виразною критикою тогочасної дійсності. Саме в ці роки за Пушкіним утверджується слава першого поета вольності.
Популярність поета, підсилена його прямими випадами проти самодержавства, призводить до того, що поет був засланий царем Олександром II на південь, в Катеринослав. До 1824 р. він жив у Кишиневі і Одесі, а згодом був переведений у псковський маєток своїх батьків — село Михайлівське. В цей період своєї творчості, який можна назвати романтичним, Пушкін створив цикл поем ("Кавказький бранець", "Брати-розбійники", "Бахчисарайський фонтан"), почав писати роман у віршах "Євгеній Онєгін". Мовби підсумковим твором життя на півдні стала поезія "До моря", у якій поет прощається з морською стихією, яка стала для нього символом свободи.
У Михайлівському геній Пушкіна досяг зрілості, в його творчості вже домінує реалістичний струмінь. Саме тоді були написані народна драма "Борис Годунов", багато шедеврів пушкінської лірики.
У 1826 р., після придушення повстання декабристів, новий цар Микола І викликав Пушкіна у Москву і, бажаючи підкупити поета і одночасно привернути на свій бік суспільну думку, "вибачив" Пушкіна і нав'язав йому свою цензуру. Все подальше життя поета проходило під наглядом жандармів та царського двору. Проте О.Пушкін не відмовився від своїх переконань і до кінця днів був противником самодержавства. "Полтава", "Домик в Коломні", "Маленькі трагедії", "Повісті Бєлкіна", надзвичайно багата лірика — основні підсумки пушкінської роботи 1826 — 1830 рр. Окрім того, восени 1830 р. був закінчений "Євгеній Онєгін" — вершинний твір поета, що писався більше семи років. Уперше в російській літературі настільки широко й реалістично була відтворена ціла історична епоха, показана сучасна дійсність, усі зрізи тодішнього суспільства Росії знайшли своє художнє втілення у романі.
В 30-х роках у творчості Пушкіна переважає проза ("Дубровський", "Пікова дама", "Капітанська дочка", "Історія Пугачова"). Але в цей же час ним створена поема "Мідний вершник", казки у віршах, "Пісні західних слов'ян" і прекрасна за філософською глибиною лірика.
Трагічна смерть Пушкіна сколихнула всю Росію. Від дня повстання декабристів на вулицях Петербурга не було стільки народу. Горе і обурення Росії висловив своїм віршем "Смерть поета" Лєрмонтов. Дуель і смерть Пушкіна була трагічним завершенням тієї боротьби, яку вів геніальний поет за долю російської літератури.
Пушкіну були добре знайомі українська народна поезія і українська історія. Ще в ліцейські роки він пише вірш "Козак", що є наслідуванням української народної пісні У період свого південного заслання він певний час жив у Катеринославі, Одесі, бував у Києві, милувався красою української природи, заслухувався піснями українських кобзарів і лірників. В своїх замітках з російської історії XVIII ст. він ставив у вину Катерині II те, що вона "закріпачила вільну Малоросію".
Творчість О.С.Пушкіна знав і любив Т.Шевченко, вірші його він цитував напам'ять, про що згадує у своєму щоденнику.
Ще за життя Пушкіна твори його перекладали на українську мову Л.Боровиковський і Є.Гребінка, а згодом — С.Руданський, П.Грабовський та М.Старицький. І.Франко переклав усі драматичні твори поета. XX століття до сузір'я перекладачів поета вписало імена М.Рильського, П.Тичини, М.Бажана та ін.
Объяснение:
Пятнадцатого января исполнилось сто двадцать лет со дня рождения Осипа Эмильевича Мандельштама, одного из самых ярких поэтов двадцатого столетия.
1. Осип (Иосиф) Мандельштам родился в 1891 году в Варшаве. Его отец, Эмиль (Хацкель) Вениаминович, занимался изготовлением перчаток. Мама, Флора Осиповна, была пианисткой, преподавала музыку и родила троих сыновей: Осипа, Александра и Евгения.
2. Фамилия Мандельштам переводится с идиша как «миндальный посох» или «ствол миндального дерева». В детстве братья Мандельштам зашифровали свою фамилию в шараду: первые два слога — лакомство манделах (это такие маленькие поджаренные клёцки для бульона), последний слог — часть дерева.
Про свою такую сложную фамилию Мандельштам написал шуточное стихотворение:
Это какая улица?Мало в нём было линейного.
Нрава он был не лилейного,
И потому эта улица,
Или, верней, эта яма —
Так и зовётся по имени
Этого Мандельштама.
Надо сказать, что такой улицы в России до сих пор нет.
3. Осип Мандельштам окончил Тенишевское коммерческое училище в Петербурге. Там же учился ещё один великий писатель — Владимир Набоков. Оба страдали — обоим учиться в Тенишевке не нравилось.
4. В поэтический кружок к Вячеславу Иванову Осипа привела бабушка Софья Вербловская. По воспоминаниям Евгении Герцык, все присутствующие «очень веселились на эту поэтову бабушку и на самого мальчика Мандельштама».
Другая бабушка Мандельштама, мать его отца, была гораздо менее ассимилированной. Она жила в Риге и говорила только на идиш. По-русски она знала единственное слово: «Покушали?»5. В редакцию литературного ежемесячника «Аполлон» Осип пришёл с мамой. Об этом визите написал в своих воспоминаниях редактор «Аполлона», поэт и критик Сергей Маковский. Монолог Флоры Мандельштам выглядит в его воспоминаниях так: «Мой сын. Из-за него к вам. Надо же знать, наконец, как быть с ним. У нас торговое дело, кожей торгуем. А он всё стихи да стихи! В его лета пора родителям. Вырастили, воспитали, сколько на учение расходу! Ну что ж, если талант — пусть талант… Но если одни выдумки и глупость — ни я, ни отец не позволим. Работай, как все, не марай зря бумаги… сделайте одолжение — скажите, скажите прямо: талант или нет! Как скажете, так и будет…»
Маковский поглядел на восемнадцатилетнего поэта и «прочёл в его взоре такую напряжённую, упорно-страдальческую мольбу, что сразу как-то сдался и перешёл на его сторону: за поэзию, против торговли кожей.
Я сказал с убеждением, даже несколько торжественно:
— Да, сударыня, ваш сын — талант»!
6. Первая книжка Осипа Мандельштама «Камень» появилась в 1913 году: двадцать три стихотворения, напечатанные на тридцати одной странице.
«Камень» вышел тиражом 300 экземпляров. Деньги на книгу Осипу дал отец. Братья сдали тираж на комиссию в книжный магазин. Когда Евгений Мандельштам сходил в книжный и узнал, что продано уже 42 экземпляра, семья устроила праздник в честь молодого поэта.
Сегодня каждая из этих 300 книг — библиографическая редкость. В году один экземпляр «Камня» ушёл на московском аукционе за триста тысяч рублей.
7. Знакомство и дружбу с Ахматовой и Николаем Гумилёвым Мандельштам считал главным событием своей жизни. В воспоминаниях «Листки из дневника» Анна Ахматова описала юного Мандельштама: «Тогда он был худощавым мальчиком, с ландышем в петлице, с высоко закинутой головой, с пылающими глазами и с ресницами в полщеки».
8. Среди сотен стихов, написанных Мандельштамом, есть два десятка детских. Вот одно из них…
Муха— Ты куда попала, муха?
— В молоко, в молоко.
— Хорошо тебе, старуха?
— Нелегко, нелегко.
— Ты бы вылезла немножко.
— Не могу, не могу.
— Я тебе столовой ложкой Лучше ты меня, бедняжку Молоко в другую чашку
Перелей, перелей.
Последняя лагерная фотография Мандельштама9. Мандельштам погиб в дальневосточном лагере в 1938 году, куда он попал из-застихотворения в шестнадцать строк «Мы живём, под собою не чуя страны», написанного в 1933-м. Сталин не простил Мандельштаму карикатуру на себя:
Его толстые пальцы, как черви, жирны,
И слова, как пудовые гири, верны,
Тараканьи смеются усища,
И сияют его голенища.
В 1937 году Мандельштам сочинил благодарственное стихотворение Сталину: «Когда б я уголь взял для высшей похвалы». Хотя стихи были очень талантливыми, ситуацию они не исправили.
Иосиф Бродский полагал, что «Сталин вдруг сообразил, что это не Мандельштам — его тёзка, а он, Сталин, — тёзка Мандельштама», и решил уничтожить поэта.
10. Вдова Мандельштама Надежда Яковлевна написала три книги воспоминаний о поэте и его времени, литературных друзьях и врагах. Она много лет возила с собой чемодан с рукописями мужа и тайно передала его во Францию, откуда архив Мандельштама был перевезён в США. Сейчас он находится в Принстонском университете. В нём хранятся и такие строки, написанные поэтом незадолго до смерти:
привет можно написать ответ