Вальтер Скотт народився 15 серпня 1771 року в столиці Шотландії Единбурзі, в родині шотландського баронета, заможного юриста. Був дев'ятою дитиною в родині, у якій було дванадцятеро дітей. У січні 1772 року Скотт захворів на дитячий параліч, втратив рухливість правої ноги і назавжди залишившись кульгавим. Двічі (в 1775 і в 1777 роках) маленький Скотт перебував на лікуванні в курортних містечках Бат і Престонпанс. У 1778 році Скотт повертається до Единбурга. З 1779 року він навчається в единбурзькій школі, у 1785 році вступає до единбурзького коледжу.
Важливим для Скотта стає 1792 рік: в Единбурзькому університеті він витримав іспит на звання адвоката. З цього часу Вальтер Скотт стає поважною людиною з престижною професією, має власну юридичну практику. Двадцять четвертого грудня 1796 року Скотт одружується з Маргарет Карпентер, у 1801 році у нього народжується син, а в 1803 році — дочка. З 1799 року він стає шерифом графства Селкерк, з 1806 року — секретарем суду.
Перші літературні виступи В. Скотта припадають на кінець 90-х років: у 1796 році виходять переклади двох балад німецького поета Г. Бюргера "Ленора" та "Дикий мисливець", а в 1799 році — переклад драми І. В. Гете "Гец фон Берліхінгем". Першим оригінальним твором молодого поета стала романтична балада "Іванів вечір" (1800). Саме з цього року Скотт починає активно збирати шотландський фольклор і, як результат, у 1802 році видає двотомну збірку "Пісні шотландської межі". До збірки увійшло кілька оригінальних балад та безліч опрацьованих південно-шотландських легенд. Третій том збірки вийшов у 1803 році.
Вальтер Скотт, при слабкому здоров'ї, мав феноменальну працездатність: як правило, він публікував не менше двох романів на рік. Протягом понад тридцятирічної літературної діяльності письменник створив двадцять вісім романів, дев'ять поем, безліч повістей, літературно-критичних статей, історичних праць.
Романтичні поеми 1805-1817 років принесли йому славу видатного поета, зробили популярним жанр ліро-епічної поеми, що поєднує драматичну фабулу середньовіччя з мальовничими пейзажами та ліричними піснями у стилі балад: "Пісня останнього менестреля" (1805), "Марміон" (1808), "Діва озера" (1810), "Рокбі" (1813) та ін. Скотт став засновником жанру історичної поеми.
У сорок два роки письменник вперше подав на суд читачів свої історичні романи. Як і його попередники на цьому терені, Скотт називав численних авторів "готичних" й "антикварних" романів, особливо його захоплювала діяльність Мері Еджуорт, у творчості якої відображена ірландська історія. Але Скотт шукав свій власний шлях. "Готичні романи" не задовольняли його надмірним містицизмом, "антикварні" — незрозумілістю для сучасного читача.
Після довгих пошуків Скотт створив універсальну структуру історичного роману, провівши перерозподіл реального й вигаданого так, щоб показати, що не життя історичних осіб, а постійний рух історії, який не може зупинити жодна з видатних особистостей, є справжнім об'єктом, вартим уваги художника. Погляд Скотта на розвиток людського суспільства називають провіденціалістським (від лат. Providence — Божа воля). Тут Скотт іде слідом за Шекспіром. Історичні хроніки Шекспіра осягали національну історію, але на рівні "історії королів". Скотт перевів історичних особистостей у площину тла, а на авансцену подій вивів вигаданих персонажів, на долю яких впливає зміна епох. Таким чином, Скотт показав, що рушійною силою історії виступає народ, саме народне життя є основним об'єктом художнього дослідження Скотта. Його давнина ніколи не буває розмитою, туманною, фантастичною; Скотт є абсолютно точним у зображенні історичних реалій, тому вважається, що він розробив явище Історичного колориту, тобто майстерно показав своєрідність певної епохи. Попередники Скотта зображували історію заради історії, демонстрували свої видатні знання і таким чином збагачували знання читачів, але заради самих знань. У Скотта не так: він знає історичну епоху детально, але завжди пов'язує її з сучасними проблемами, показуючи, як подібні проблеми знаходили своє вирішення в минулому. Отже, Скотт —— творець жанру історичного роману; перший із них — "Уеверлі" (1814) — з'явився анонімно (наступні романи аж до 1827 року виходили як твори "автора "Уеверлі"").
У центрі романів Скотта лежать події, що пов'язані зі значними соціально-історичними конфліктами. Серед них — "шотландські" романи Скотта (що написані на основі шотландської історії) — "Гай Маннерінг" (1815), "Антикварій" (1816), "Пуритани" (1816), "Роб Рой" (1818), "Легенда про Монтроза" (1819). Найбільш вдалими з-поміж них є "Пуритани" і "Роб Рой". У першому зображено повстання 1679 року, що було спрямоване проти реставрованої 1660 року династії Стюартів; герой "Роб Роя" — народний месник, "шотландський Робін Гуд".
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки до близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя.
Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»
Риси характеру Климка:
а) щирий, добрий, працьовитий;
б) мужній, вольовий;
в) благородний, чуйний, уважний, турботливий
г) винахідливий.
Прагнення Климка
а) прагнення навчитися;
б) відповідальний за доручену справу;
в) шанобливе ставлення до дружби
Значення образу Климка
а) залишився сиротою, так само як і автор твору;
б) виховувався у дядька, який теж загинув від німецької бомби;
в) риси характеру.
Объяснение:
ну как то так
Объяснение:
Що таке душа? Це щось неосяжне, просторе, і настільки чутливе до наволишнього світу, що, бува, дуже легко руйнується під дією жорстокого світу. Душа - це дзеркало нас самих, наших переживань, думок, досвіду і спогадів. Лише ми можемо знати краще всіх яка там погода, якого вона кольору, що наповнює її.. Дух може бути схожим на зеленаву галявину, на якій щоразу квітнуть пахучі фіалки. Там повсякчас співають пташки і світить сонце, грає чарівна мелодія світу. Це душа доброї, по-спражньому чутливої і сонячної людини, що може весь світ очистити власним внутрішнім світом і добрими ділами. Тоді як можна зустріти чорну, похмуру, де панує холод і сутінки. По суті, кожен з нас здатен стати кращим, змінити обстановку власної душі, варто лише забажати. Не всі люди світу прагнуть нести лише добро і радість, є безліч тих, що тямлять лише у владі і грошах. Дарма, але це їх вибір. Наприклад мені не байдуже до людей навколо, бо я хочу бути оточеним по-справжньому людяними і чистими душевно особистостями, такими ж як і я. Я не прагну труїти і без того токсичний світ, я хочу щоб моя душа була схожа на весняний сад чи вічно блакитне небо до якого хочеться звертати очі. Я наповню себе милосердям і безкорисливим добром, щоб ділитись цим із світом і робити його кращим. Я вірю, що моя душа зможе вибілити ці чорні плями болю і жалю, що весь час покривають сумну планету..