ответ: Андрій Чайковський у повісті" За сестрою " змалював трагічний період життя українського народу. Татаро-турецькі завойовники нападали на міста і села, їх руйнували, палили, людей забирали в полон.
Сумна доля спіткала і село івки. В одну мить Павлуша залишився без матері, діда, він втратив і улюблену сестру Аню:"тепер уже нікому його захищати, і він проліз поза будинок і сховався в бур'яні". Хоча Павлуша був ще маленьким хлопчиком, він зрозумів, що є єдиним захисником і Визволителем своєї сестри. Всього довелося випробувати на довгому шляху до Криму. Хлопчик залишає козаків, старшого брата і батька і їде за сестрою. Для цього треба було бути сміливим і відважним. Таким і був Павлуша. А ще він дуже любив свою сестру. Коли скорбота дізнався, що завзяте хлопчик поїхало шукати сестру, сказав: "Як хлопець з нього вийде цілий, то знайте, що з нього Кошовий буде".
Довелося Павлусеві зустрітися з татарами, його і продавали, і приставляли до роботи, і карали. І навіть в таких умовах він не втрачав почуття власної гідності, виявляв розум, кмітливість і винахідливість. У міру своїх сил він допомагає козакам, які потрапили в полон, ви є волю своєму земляку Остапу Бистрому.
Павлуша знайшов свою сестру завдяки геройству, хоробрості, кмітливості. Навіть Девлет-Гірей визнав: "добре у тебе серце, хлопець!
Объяснение:
Ясного Агні для вас викликаю, господаря люду, - епітети
ми його хвалимо в гімнах, поданки даємо, він же на світі держить все створіння й богів усіх вічних.
Любо нам бога такого хвалити, що всім дає щастя, любо дивитися, як він росте, як він сяєвом грає! - лексичний повтор
Полум’ям має на вітті, мов гривою в повозі кінь. - порівняння
От, роз’ярившися, дерево їсть він і жевріє-сяє.
Наче вода, він біжить і гуде, наче повоз. - порівняння
Палячи, стежку лишає він чорну. Він вабить, мов небо, що усміхається ясно до нас із-за хмари. - порівняння
Він по землі розстеляється, й землю він палить, він розбігається врозтіч, неначе без догляду стадо. - порівняння
Агні, розкинувши пломінь, пече, пожирає ростини!..
Дай нам, Агні, товариство хоробре й багатство щасливе, дай нам хорошу сім’ю і великі достатки! - епітети
Тіртей — давньогрецький поет, що жив у середині VII ст. до п. е., є напівлегендарною особою. Із його ім’ям пов’язана антична легенда. Переповідають, що афіняни послали Тіртея на до спартанцям, щоб поглузувати з них, коли спартанці, за вказівкою дельфійського оракула, попросили у афінян до у війні із сусідньою Месенією. Стверджують, що Тіртей мешкав у Афінах, працював шкільним учителем, був слабким фізично, кульгав на ліву ногу. Ніхто й не здогадувався, чого був вартий поет. Своїми запальними військовими піснями він підвищив бойовий дух воїнів, що до м здобути перемогу. Безперечно, у легенді відбилась віра еллінів у велику силу поетичного слова, у силу мистецтва, у його виховний вплив на людину.
Дослідники давньогрецької поезії вважають, що твори поета належать до декламаційної лірики. Тіртей складав патріотичні військові елегії, сповнені високих почуттів, пісні-заклики, які мали зміцнювати бойовий дух воїнів, виховувати в них почуття обов’язку перед батьківщиною, пробуджувати мужність і хоробрість у бою. Своїм обов’язком поет вважав прославлення відважних, котрі полягли в перших лавах захисників вітчизни, він змальовував гірку долю боягузів, яких вигнали за зраду з рідної країни, закликав «батьківщину і дітей боронити відважно».
Популярність Тіртея у Греції була величезною, його елегіями захоплювалися усі греки, а спартанці завжди виконували його пісні й навіть влаштовували співочі змагання. Тематика елегій Тіртея — героїка битви, опис війни; за формою його елегії мало чим відрізняються від еллінського героїчного епосу (елегійного вірша). Отже, творчість Тіртея — проміжний етап, перехід від епосу до лірики. Варто зауважити, що герої Тіртея — це воїни-патріоти, які дбають про рідну землю.
Образ Сапфо:
Сапфо – найзнаменитіша поетеса стародавньої Греції, видатна постать світової літератури. Її біографічні дані дуже суперечливі, як і повинно бути в напівлегенди-напівлюдини.
В юному віці Сапфо писала оди, гімни, елегії, святкові і застільні пісні. За свідченням сучасників, Сапфо була невеликого росту, дуже смаглява, з живими блискучими очима і довгими темними локонами уздовж щік.
Дівчина навчала своїх подруг музиці, танцям, а також складати вірші та співати пісні. Головною своєю метою Сапфо вважала навчити дівчат розуміти і цінувати прекрасне. З лірою в руках вона декламувала свої палкі строфи, котрі записували її учениці. Для своїх вихованок вона була не тільки мудрим педагогом, майстром, але і близькою подругою. Їхні відносини були справжньою дружбою, сповненою ніжності і ласки.
Сапфо не тільки писала вірші, але й складала афоризми. Найвідоміший з них, що пережив час і відстань, звучить так: „Якби смерть була благом, боги не були б безсмертними”.
З ім’ям Сапфо пов’язують становлення європейської любовної лірики.