Історія починається на крихітному острові Недогадія на якому ледь вистачає місця для залізниці та колій, які звиваються навколо єдиної гори з двома вершинами у центрі острова, продуктової крамниці, маленького будиночку, короля з його двома підданими, локомотива на ім'я Емма, та машиніста Люка. Одного дня листоноша кораблем доставив пакунок з ледь розбірливим написом «для пані Кутняк у Хмарафон», а на звороті пакунку був великий напис «13». Після марних пошуків адресату, мешканці Недогадії відкрили пакунок та на превеликий подив виявили всередині чорношкірого малюка, якого згодом було всиновлено мешканкою острову пані Штоцкер та названо Джим Ґудзик. Коли Джим підріс, король занепокоївся, що острів настільки маленький, що може не вистачити місяця для Джима, коли той стане зовсім дорослим. І через це він оголосив, що Емму слід прибрати з острова. Це рішення короля дуже засмутило машиніста Люка, який вирішив покинути острів разом із Еммою та Джимом, який випадково почув, як жалівся Люк і вирішив приєднатися до нього. Вони тимчасово переробили Емму на подобу корабля та вночі відпливли з острова. Врешті вони опиняються у вигаданій країні Мандала (подоба Китаю), де на них чекатимуть безліч пригод.
Объяснение:
сам не читал, кидаю краткий пересказ чтобы немного
По лугам холодный сумрак лег.
Спят грачи; далекий шум потока
В темноте таинственно заглох.
Но свежее пахнет зеленями
Молодой озябший чернозем,
И струится чище над полями
Звездный свет в молчании ночном.
По лощинам, звезды отражая,
Ямы светят тихою водой,
Журавли, друг друга окликая,
Осторожной тянутся гурьбой.
А Весна в зазеленевшей роще
Ждет зари, дыханье затая, -
Чутко внемлет шороху деревьев,
Зорко смотрит в темные поля.
1892
В стихотворении «Догорел апрельский светлый вечер… » показан краткий миг угасания тихого весеннего вечера. Бунин передал природные изменения, когда «спят грачи» , «по лугам холодный сумрак лег» , «ямы светят тихою водой» . Читатель не просто ощущает прелесть апрельского вечера, его особое дыханье, но и чувствует, что «пахнет зеленями молодой озябший чернозем» , слышит как «журавли, друг друга окликая, осторожно тянутся гурьбой» , «чутко внемлет шороху деревьев» . Все в природе притаилось и вместе с самой Весной «ждет зари, дыханья затая» . От бунинских строк веет тишиной, покоем, незабываемым ощущением красоты бытия. Бунин дает в стихотворении два параллельных световых плана, а именно, весенний день и весеннюю ночь. Звуки весны Бунин передает с специального поэтического приема звукописи.
У Бунина персонаж, действующее лицо – это природа, а лирическое “Я” (чувства самого поэта) спрятано в подтексте. Бунинская интонация повествовательна, нетороплива. Человеческие чувства, одушевленность проступают в олицетворениях (сумрак лег, поток заглох, весна ждет, дыханье затая, ямы светят водой, напоминая глаза человека, который не спит, которому мешают заснуть звуки пробуждающейся природы) . И природа, и человек просыпаются от зимнего оцепенения, сна, устремляются в лучшую пору жизни – весну.