«Гобсек» цитатная характеристика …речь идёт о некоем ростовщике. Лицо этого человека.. . его желтоватая бледность напоминала цвет серебра, с которого слезла позолота. Волосы у моего ростовщика были совершенно прямые, всегда аккуратно причёсанные и с сильной проседью — пепельно-серые. Черты лица, неподвижные, бесстрастные, как у Талейрана, казались отлитыми из бронзы. Глаза, маленькие и жёлтые, словно у хорька, и почти без ресниц, не выносили яркого света, поэтому он защищал их большим козырьком потрёпанного картуза. Острый кончик длинного носа, изрытый рябинами, походил на буравчик, а губы были тонкие, как у алхимиков и древних стариков на картинах Рембрандта и Метсу. Говорил этот человек тихо, мягко, никогда не горячился. Возраст его был загадкой: я никогда не мог понять, состарился ли он до времени или же хорошо сохранился и останется моложавым на веки вечные. Это был какой-то человек-автомат, которого заводили ежедневно. ..этот человек во время разговора вдруг умолкал, выжидая, пока не стихнет шум проезжающего под окнами экипажа, так как не желал напрягать голос. По примеру Фонтенеля, он берёг жизненную энергию, подавляя в себе все человеческие чувства. ..К вечеру человек-вексель становился обыкновенным человеком, а слиток металла в его груди — человеческим сердцем. Если он бывал доволен истёкшим днём, то потирал себе руки, а из глубоких морщин, бороздивших его лицо, как будто поднимался дымок весёлости, — право, невозможно изобразить иными словами его немую усмешку, игру лицевых мускулов, выражавшую, вероятно, те же ощущения, что и беззвучный смех Кожаного Чулка. Всегда, даже в минуты самой большой радости, говорил он односложно и сохранял сдержанность. Цитаты о любви Гобсека к золоту и деньгам “Золото – вот духовная ценность нынешнего общества”. “Вы всему верите, а я ничему не верю. Ну что ж, сберегите свои иллюзии, если можете. Я вам сейчас подведу итог человеческой жизни. То, что в Европе вызывает восторг, в Азии карается, То, что в Париже считается пороком, за Азарскими островами признается необходимостью. Нет на земле ничего прочного, есть только условности, и в каждом климате они различны.. . всяческие наши нравственные правила и убеждения – пустые слова.. . Вот поживите с мое, узнаете, что из всех земных благ есть только одно, достаточно надежное, чтобы стоило человеку гнаться за ним. Это… золото. В золоте сосредоточены все силы человечества.. . А что касается нравов человек везде одинаков: везде идет борьба между бедными и богатыми, везде. И она неизбежна. Так лучше уж самому давить, чем позволять, чтобы другие тебя давили”. Гобсек говорит: “У меня взор, как у господа бога: я читаю в сердцах”. Цитаты о испытаниях в жизни Гобсека “Мать пристроила его юнгой на корабль, и в десятилетнем возрасте он отплыл в голландские владения Ост-Индии, где и скитался двадцать лет. Морщины его желтоватого лица хранили тайну страшных испытаний, внезапных ужасных событий, неожиданных удач, романтических превратностей, безмерных радостей, голодных дней, попранной любви, богатства, разорения и вновь нажитого богатства, смертельных опасностей, когда жизнь, висевшую на волоске мгновенные и, быть может, жестокие действия, оправданные необходимостью. ” Перед посещением Гобсека Максимом де Трай ростовщик готовит пистолеты, говоря: “…я уверен в своей меткости, потому что мне случалось и на тигра ходить и на палубе корабля драться в абордажной схватке не на живот, а на смерть… ” В разговоре Дервиля с графом де Ресто стряпчий так говорит о Гобсека: “Я ничего не знаю о его Возможно, он был корсаром; возможно, блуждал по всему свету, торговал бриллиантами или людьми, женщинами или государственными тайнами; но я глубоко уверен, что ни одна душа человеческая не получила такой жестокой закалки в испытаниях, как он”. Дервил в разговоре с графом де Ресто говорит о Гобсеке: “… вне этих дел он человек самой щепетильной честности во всем Париже”.
Про повість Вольтера "Простак" Повість “Простак“ була написана Вольтером у 1767 р. Дія повісті "Простак" повністю розгорталася у Франції, хоча головний герой — індіанець з племені гуронів, який за збігом обставин опинився на території Європи.Незважаючи на доволі примітивну композиційну побудову та стриманий виклад думок, протягом твору наскрізно простежувалася його сатирична спрямованість. Найголовніші риси головного героя – здоровий глузд і відвертість. Простак робить вчинки, які прийнятні з погляду природи, але суперечать моралі французького суспільства, представники якого вважають його досить дивним і навіть небезпечним. Чим глибше Простак знайомиться з французькою дійсністю, тим драматичнішим стає його конфлікт з нею. Поступово він розуміє, що навіть Біблію, джерело мудрості й добра, використовують як виправдання брехні, лицемірства, фарисейства, релігійних конфліктів. Чиста душа Простака, не позначена тавром лицемірства, прагне гармонії з собою та людьми, опирається фальші людських стосунків, тоді як інші й не помічають її. Ідейний зміст повісті Вольтера – згубний вплив суспільства на “природну людину”, що і зумовило складність, багатогранність образу Простака, який протистоїть цивілізації, а не захоплюється нею. Головна суперечність твору: "Природна людина" — "штучна" людина (продукт цивілізації). В центрі уваги ті риси французького життя, які, на думку письменника, суперечили здоровому глузду, природному єству людини: "Його розум, не викривлений помилками, зберіг усю свою природну прямизну. Він бачив речі такими, якими вони насправді є, між тим як ми, під впливом засвоєних у дитинстві поглядів, бачимо їх скрізь і завжди такими, якими вони ніколи не бувають". Природний розум вищий від здорового глузду, набутого в умовах цивілізації, бо остання наскрізь отруєна забобонами. В основі комічного у творі лежала саме невідповідність суджень природного глузду і загальнопоширених суспільних звичаїв (забобонів). Головна сюжетна лінія — історія кохання Простака і юної вродливої Сент-Ів. Спочатку події відбувалися в Нижній Бретані, в пріораті Гірської богоматері. Своїми наївними, але влучними судженнями Гурон, сам того не знаючи, викривав різноманітні суспільні забобони і нісенітниці, зокрема поведінку людей, що заснована на буквальному розумінні релігійних приписів. У другій половині твору Простак, відзначившись у битві з англійцями, що напали на узбережжя, вирушив в Париж за заслуженою нагородою, а заодно за дозволом одружитися з коханою Сент-Ів. Проте "природний розум" не міг знайти спільної мови ні з "державним розумом", ані з "конфесійним розумом".Всі можновладці, до яких звертався Простак, а за ним і Сент-Ів, — це духовні особи; люди, що оточували героїв, говорили майже виключно на релігійні теми і дивилися на світ крізь призму конфесійності. Все суспільство розподілене на ворогуючі релігійні групи. Тут релігійність постала швидше не як забобон, а як прагматична, егоїстична позиція, що вела до особистого збагачення.Вольтер прагнув показати, що релігійність не надає французькому суспільству ніякого ладу, не робить його моральнішим і щасливішим.Твір відобразив атмосферу тих років, коли в більшості католицьких монархій почали забороняти діяльність єзуїтів, аж поки рішенням папи Климента XIV орден не був розпущений зовсім.
