Пізнавати світ від народження до смерті, проникати в його таємниці й премудрості — властиво людям Сходу, різним його націям і народностям. Пошуком сенсу життя, причин його швидкоплинності й різноманіття його форм з давніх часів зайняті думки і японських філософів. Японія — країна найбагатшої культури, неосяжних знань, численних відкриттів, дивних традицій. Книга віршів для будь-якого японця — джерело життєвої сили й духовного збагачення, необхідного, як повітря й сонце (у такий б відбувається в Східній Азії спілкування «від духу до духу»).
Особливе місце в ліриці японців займає пізніший за часом виникнення жанр хайку (або хоку), що є ніби усіченим танка.
Один із кращих постів, що працювали в жанрі хайку, — Мацуо Басьо (1644—1694). Басьо перетворив хайку, що буквально означає «гумористичні вірші», на серйозний жанр пейзажної лірики. Його поезія, наповнена глибоким філософським змістом, пильною увагою до внутрішнього світу, прагненням проникнути вдушу явищ природи, вирішує проблеми пізнання дійсності з позицій любові дожиття й людини. У творчості Мацуо Басьо здобули високе звучання події щоденного життя людини.
Татары заставили офицеров написать письмо домой с требованием выкупа. Костылин написал, а Жилин специально написал другой адрес, так как знал, что выкупить его некому (старушка мама и так бедно жила). Жили они так целый месяц. К Жилину привязалась хозяйская дочка девочка Дина, она носила ему тайком лепешки и молоко, а он делал для нее куколок. Жилин стал думать как им с Костылиным сбежать из плена, начал копать подкоп в сарае.
И однажды ночью они сбежали. Убежали в лес, но Костылин стал отставать и ныть, так как ему сапогами ноги натерло. И так из-за Костылина они далеко не ушли, их заметил один татарин, который проезжал по лесу. Он сказал хозяевам заложников и их быстро догнали с собаками. Пленникам надели кандалы и больше не снимали даже ночью, а также посадили их в другое место в яму аршин пяти. Но Жилин все равно не отчаялся. Все думал, как ему убежать. И его Дина, она ночью принесла длинную палку и спустила её в яму, по ней и вылез Жилин наверх. А Костылин остался, не захотел убегать: испугался, да и сил не было.
Жилин отошел подальше от деревни и хотел снять колодку, но у него ничего не получилось. Дина дала ему в дорогу лепешек, а потом стала плакать, прощаясь с Жилиным: она к нему очень привязалась, так как он был очень добр с ней. И Жилин стал уходить все дальше и дальше, хоть колодка и очень мешала, когда силы закончились он полз, так он дополз до поля, за которым были уже свои русские. Но Жилин боялся, что его заметят татары, когда будет пересекать поле. Только подумал глядь: налево, на бугре, стоят трое татар, десятины на две. Увидали его, пустились к нему. Так сердце у него и оборвалось. Замахал руками, закричал что было духу своим: Братцы! Выручай! Братцы! Услыхали Жилина казаки и бросились наперерез татарам. Испугались татары не доезжаючи стали останавливаться. Так и казаки Жилина. Рассказал им Жилин, как с ним все было, и говорит: Вот и домой съездил, женился! Нет, уж видно не судьба моя. И остался служить на Кавказе. А Костылина только ещё через месяц выкупили за пять тысяч. Еле живого привезли.