«Доля людини» — роздуми автора над людською долею в зв'язку з трагічними подіями, війною, що була тяжким випробуванням в житті цілого народу. З цією мстою Шолохов добирає епізоди, що краще за інші дозволяють зрозуміти цю проблему. Чи витримає Андрій Соколов, головний герой твору, важкі втрати, чи збереже віру в житія іі людей, чи пройде він іспит на людяність, і взагалі, то виявиться сильнішим: обставини чи його характер, — цс питання стає наскрізним в повісті. Низка епізодів об'єднується не тільки образом Соколова, а «круговою» композицією і прикутістю уваги до цього питання, а ше окремими образами-лейтмотивами, такими як образ дороги, що переростає в образ складного життєвого шляху взагалі. Багато разів повторюється у цьому лейтмотиві слово «тяжко»: «Тяжко мені, братцю, згадувати, а ще тяжче розповідати про те, що довелося пережити...» Окремої історії або окремої пригоди в повісті немає, життя Андрія Соколова осмислюється автором як явище епохи.
У чужій землі Андрій «поховав останню свою радість і надію» — свого сина. Це було лише одним з випробувань, що випали на його долю. Він знав й інші втрати, пережив полон, витримав майже неможливе, з того, що взагалі може довестися витримати людині. Хоча Андрій Соколов ніби не здійснював особливих подвигів, у розказаних автором епізодах достатньо свідчень про його мужність. Він — герой, хоча герой непоказний, один з мільйонів подібних непомітних героїв.
Здавалося б, ненависть до ворогів мала б витіснити з його серця будь-які інші почуття: таке нерідко трапляється саме з сильними людьми. Схоже, що почуття трагічної безнадійності зачепило-таки глибинні шари його особистості. Але доля зводить його з сиротою Ванюшею, дитиною. в якої вкрали дитинство, і втрати якої були не меншими, ніж у нього, дорослої людини. Й ось вже емоційна тональність оповіді змінюється: «Вночі то погладиш його сонного, то волоссячко на чупринці понюхаєш, і серце відходить, стає м'якішим, а то воно ж у мене скам'яніло від горя», — зізнається Андрій Соколов.
Отже, він не втратив здатність до співчуття й доброти. Більш того, через наступне всиновлення Ванюші Шолохов розкриває ідею непереможності людяності. Віра та надія звучать у цих рядках повісті: попри все Андрій Соколов лишився людиною. Повісті, названо не просто «долею», або «долею Андрія Соколова» — узагальнене слово «людина» підкреслює важливість саме цього моменту. У його ставленні до дитини — перемога доброти над жорстокістю, над утратами та загальною руїною: це більше, ніж військова перемога над ворогом, цс перемога іншої моралі — гуманізму та відповідальності за долі інших.
Але знову ж таки відповідальність Андрія не обмежується відповідальністю за малого сирітку, вона нерозривна з відповідальністю за долю Батьківщини. У кінці повісті це звучить відкритим текстом: «І хотілося б думати, що ця російська людина незламної волі витримає, і коло батьківської о плеча виросте той, хто, подорослішавши, зможе все витерпіти, усе подолати па своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина».
Отже, повість про долю Андрія Соколова — розповідь про переміни людини над нелюдськими обставинами, надії над відчаєм, мпрнш п існування над страхіттям війни.
Відповідь:
Твір-опис Зелений шум Рилова
Видатний художник Аркадій Олександрович Рилов народився в 1870 році в місті Вятка, розташована на річці. Вся природа і краса цих місць підштовхувала Рилова до творчої діяльності. Вона захоплювала молодого художника. Широка ріка, ліси, озера і їх гармонія спонукали художника написати цей пейзаж, який прославив художника на весь світ.
У цьому творі ми бачимо, з якою любов'ю до рідних місць належить художник. Він дуже талановито ділиться з нами настроєм і почуттями. Весь пейзаж наповнений сонцем і світлом. Автор писав картину майже 2 роки і вклав в неї не тільки всю душу, а й сили.
Ми бачимо небо чисто блакитного кольору з невеликими різнокольоровими хмарками, які висвітлюють промені сонця і перетворюються з білого кольору в ніжно рожевий. Вони надають і доповнюють темні дерева і гладь води. Через картину відчувається життя і приплив свіжого повітря, хоча ми бачимо дуже старі дерева. А молоді берізки здаються беззахисними під натиском вітру.
Дуже чітко видно гори і зростаючі на них дерева. Річка внизу гір широка і глибока. По ній повільно плавають човни з вітрилами. Створюється відчуття сильного вітру, який турбує цю мирну картину, нахиляючи стовбури дерев. Все рухається і живе своїм життям. Невелика галявина серед могутніх дерев відкриває нам прекрасний вид на річку.
Весь шедевр просочений яскравістю і насиченістю. Зелений і синій кольори в такому поєднанні вражають своєю красою. Трохи, здається, що в даний момент знаходишся на цій галявині і дивишся на все навколишнє реальними очима. Відчуває свіжий і чисте повітря і, вдихаючи його, впізнаються запахи трави і квітів. Чуються звуки шелесту дерев і крик птахів. Головним задумом художника було передати характер і звук природи.
Все дуже гармонійно і прекрасно. При навіть одному погляді на картину вона викликає захоплення. Кожна деталь полотна виглядають по-простому, але в поєднанні розбурхують наші думки. Це і є визнане майстерність Аркадія Олександровича.
Пояснен
это весьма загадочный образ, можно только догадываться с чем ассоциировался герой у автора.