3 Україною Гоголь пов’язаний не тільки серцем, його синівською любов’ю і бажанням добра, а й усією творчістю, більшою часткою безпосередньо, меншою — опосередковано. Шевченко, Куліш, а пізніше й Драгоманов, послідовно вважали його українським письменником, що писав російською мовою. Життя і творчість М.В.Гоголя яскравий приклад, нащадкам, любові до історії і культури українського народу, єднання російської і української культур, скріпленою у віках спільною долею, самою історією двох братніх народів.
Вихований на кращих зразках російської літератури, на поетичних українських народних піснях та оповідях, письменник глибоко відчув поезію та мелодійність творів своїх сучасників: "мало хто з наших поетів не залишив прекрасних зразків, не кажучи вже про Пушкіна, який ніби цар у середині цієї області і якого всілякий ліричний твір, тільки-но з’явився на світ, у ту ж мить перекладався на музику і співався, бо був надзвичайно багатий на мелодію у звуках".
Багато місць на Україні пов’язано з перебуванням російського письменника. Вони – наша національна святиня, кожен дотик до них допомагає розумінню особи Гоголя, наближає нас до його творчості. Усе життя Гоголя можна назвати дорогою. Як свідчать спогади сучасників лише в дорозі він захоплювався, відчував натхнення і приплив нових сил. Дороги вели Гоголя до Москви і Петербурга, Рима і Парижа, Гамбурга та Єрусалима. Однак усі шляхи починалися з його рідного дому, з України, сюди завжди повертався думкою і душею. Навіть прихід у світ майбутнього письменника пов’язаний із дорогою. Є легенда, за якою Микола Гоголь народився прямо у степу на повозі, яка застряла в березневих коліях. Мабуть, у цьому є сенс, бо, майже не все життя письменник провів у дорозі. У нього ніколи не було своєї сім’ї, тому Гоголь був дуже відданий своїм батькам і сестрам.
З особливою любов’ю були оспівані письменником Великі Сорочинці, Диканька, Миргород, Василівка-Яновщина... Згадуючи про них, ми мимоволі звертаємося до творчості М.В.Гоголя.
Любов до мови, відчуття слова закладалися у Миколи з дитячих літ і набули подальшого розвитку під час його навчання в Полтавському повітовому училищі та Ніжинській гімназії вищих наук. Саме у гімназії він поринув у світ давньої української історії, народних звичаїв та усної народної творчості, які пізнавав не лише з друкованих джерел, а й на ніжинських базарах, селянських весіллях.
Романтична спрямованість, опоетизованість життя надавали творам Гоголя особливого колориту. Глибокі знання усної народної творчості дозволяли майстру виводити картини дійсності у глибокому взаємопереплетенні з вимислом, але мовби на реальному грунті життя. Гоголь дуже любив Україну. Він за нею тужив і це видно з його листів, де є такі вислови «ради всего нашого», «ради нашей Украйны», «душа сильно тоскует за Украйной». В своїх творах описував він «упоительные и раскошные летние дни в Малороссии».
Микола Васильович у своїх ранніх повістях створив цілу енциклопедію українського життя. Зобразив побут і дух українського села, наші прадавні вірування, життєдайну суміш реалістичного й фантастичного.
З написаних історичних праць Гоголя побачила світ лише частина під назвою «Взгляд на становление Малороссии». Тут яскраво прослідковується емоційний і популярний характер викладу української історії, але, водночас, присутня геополітична та етнопсихологічна версія пояснення місця та ролі історії України. Найбільше зацікавлення для Гоголя складає феномен козацтва, він намагається пояснити природу та специфіку козацької України: « ... народ воинственный, сильный своим соединением, народ отчаянный, которого вся жизнь была бы повита и взлелеяна войною...». Проте, з різних причин, задумана науково-популярна версія історії України Гоголем так і не була написана. Водночас літературну, емоційну, творчу українську історію він представив у своїх творах.
Микола Васильович Гоголь, який жив і творив більш як півтора століття тому, надзвичайно актуальний сьогодні. І це найбільше свідчення про нього як про справжнього, живого класика. Гоголя читають, за його творами знімають фільми, у театрах ставлять п’єси. Він залишив у спадок прийдешнім поколінням своїх читачів оповитий повір’ями та легендами поетичний образ України, напрацювання з історії рідної землі, збірки українських народних пісень. Його твори й понині хвилюють глибоким психологізмом, енергією духовних цінностей, ідеалами волі, братерства, морального відродження.
Всем известен миф об Икаре — юноше, который хотел летать, стремился к солнцу и погиб, приблизившись к нему настолько близко, что воск, скреплявший перья, растаял. Ярослав Ивашкевич не знал близко молодого человека, о котором рассказал. Но маленький эпизод, свидетелем которого он стал, побудил его написать рассказ и назвать по ассоциации "Гибель Икара". Действие происходит во время второй мировой войны в Варшаве. По дороге идет юноша 15—16 лет и читает книгу. На него чуть не наехала машина гестапо. Из машины выскочили два гестаповца, отобрали у парня документы, затолкали его в машину и увезли в неизвестном направлении. Автор рассказа стал случайным свидетелем события. На трамвайной остановке были люди, безразличные пешеходы сновали по своим делам, и никому не было дела до гестапо, до исчезновения мальчика. Я. Ивашкевич вспомнил картину Брейгеля "Падение Икара", на которой крестьянин, пастух и рыболов занимаются своими делами. Все живут своей жизнью, своими заботами, своей работой. На втором плане виден умиротворённый город, в котором также течет своя жизнь. И только присмотревшись, можно увидеть торчащие из воды ноги и несколько падающих в море перьев. И опять-таки никто не заметил гибели человека. Проходят годы, столетия, а человек все так же бывает безразличен, безучастно проходит мимо смерти других, живет своей жизнью и довольствуется малым. От этого веет безысходностью, и жить в таком обществе страшно.
В одном из тихих уголков Милана, затерявшихся в кружеве узеньких улиц, стоит церковь Санта Мария делла Грацие. Рядом с ней, в неприметном здании трапезной, вот уже более 500 лет живет и поражает людей шедевр шедевров — фреска «Тайная вечеря» Леонардо да Винчи. Композицию «Тайной вечери» Леонардо да Винчи писал по заказу герцога Лодовико Моро, который правил Миланом. С юности, вращаясь в кругу веселых вакханок, герцог настолько развратился, что даже юное невинное создание в образе тихой и светлой супруги не в силах было разрушить его пагубные наклонности. Но, хотя герцог иногда и проводил, как прежде, целые дни в компании друзей, он чувствовал к своей жене искреннюю привязанность и просто-таки благоговел перед Беатриче, видя в ней своего ангела-хранителя.
Когда она внезапно умерла, Лодовико Моро почувствовал себя одиноким и покинутым. В отчаянии, сломав свой меч, он даже не пожелал взглянуть на детей и, удалившись от друзей, пятнадцать дней томился в одиночестве. Потом, призвав не менее его опечаленного этой смертью Леонардо да Винчи, герцог бросился ему в объятия. Под впечатлением горестного события Леонардо и задумал знаменитейшее свое произведение — «Тайную вечерю». Впоследствии миланский правитель стал человеком набожным, положил конец всем праздникам и развлечениям, которые беспрестанно отрывали великого Леонардо от его занятий.
Сюжет «Тайной вечери» изображался флорентийскими живописцами и до Леонардо, однако среди них можно отметить только работу Джотто (или его учеников) и две фрески Доменико Гирландайо.
3 Україною Гоголь пов’язаний не тільки серцем, його синівською любов’ю і бажанням добра, а й усією творчістю, більшою часткою безпосередньо, меншою — опосередковано. Шевченко, Куліш, а пізніше й Драгоманов, послідовно вважали його українським письменником, що писав російською мовою. Життя і творчість М.В.Гоголя яскравий приклад, нащадкам, любові до історії і культури українського народу, єднання російської і української культур, скріпленою у віках спільною долею, самою історією двох братніх народів.
Вихований на кращих зразках російської літератури, на поетичних українських народних піснях та оповідях, письменник глибоко відчув поезію та мелодійність творів своїх сучасників: "мало хто з наших поетів не залишив прекрасних зразків, не кажучи вже про Пушкіна, який ніби цар у середині цієї області і якого всілякий ліричний твір, тільки-но з’явився на світ, у ту ж мить перекладався на музику і співався, бо був надзвичайно багатий на мелодію у звуках".
Багато місць на Україні пов’язано з перебуванням російського письменника. Вони – наша національна святиня, кожен дотик до них допомагає розумінню особи Гоголя, наближає нас до його творчості. Усе життя Гоголя можна назвати дорогою. Як свідчать спогади сучасників лише в дорозі він захоплювався, відчував натхнення і приплив нових сил. Дороги вели Гоголя до Москви і Петербурга, Рима і Парижа, Гамбурга та Єрусалима. Однак усі шляхи починалися з його рідного дому, з України, сюди завжди повертався думкою і душею. Навіть прихід у світ майбутнього письменника пов’язаний із дорогою. Є легенда, за якою Микола Гоголь народився прямо у степу на повозі, яка застряла в березневих коліях. Мабуть, у цьому є сенс, бо, майже не все життя письменник провів у дорозі. У нього ніколи не було своєї сім’ї, тому Гоголь був дуже відданий своїм батькам і сестрам.
З особливою любов’ю були оспівані письменником Великі Сорочинці, Диканька, Миргород, Василівка-Яновщина... Згадуючи про них, ми мимоволі звертаємося до творчості М.В.Гоголя.
Любов до мови, відчуття слова закладалися у Миколи з дитячих літ і набули подальшого розвитку під час його навчання в Полтавському повітовому училищі та Ніжинській гімназії вищих наук. Саме у гімназії він поринув у світ давньої української історії, народних звичаїв та усної народної творчості, які пізнавав не лише з друкованих джерел, а й на ніжинських базарах, селянських весіллях.
Романтична спрямованість, опоетизованість життя надавали творам Гоголя особливого колориту. Глибокі знання усної народної творчості дозволяли майстру виводити картини дійсності у глибокому взаємопереплетенні з вимислом, але мовби на реальному грунті життя. Гоголь дуже любив Україну. Він за нею тужив і це видно з його листів, де є такі вислови «ради всего нашого», «ради нашей Украйны», «душа сильно тоскует за Украйной». В своїх творах описував він «упоительные и раскошные летние дни в Малороссии».
Микола Васильович у своїх ранніх повістях створив цілу енциклопедію українського життя. Зобразив побут і дух українського села, наші прадавні вірування, життєдайну суміш реалістичного й фантастичного.
З написаних історичних праць Гоголя побачила світ лише частина під назвою «Взгляд на становление Малороссии». Тут яскраво прослідковується емоційний і популярний характер викладу української історії, але, водночас, присутня геополітична та етнопсихологічна версія пояснення місця та ролі історії України. Найбільше зацікавлення для Гоголя складає феномен козацтва, він намагається пояснити природу та специфіку козацької України: « ... народ воинственный, сильный своим соединением, народ отчаянный, которого вся жизнь была бы повита и взлелеяна войною...». Проте, з різних причин, задумана науково-популярна версія історії України Гоголем так і не була написана. Водночас літературну, емоційну, творчу українську історію він представив у своїх творах.
Микола Васильович Гоголь, який жив і творив більш як півтора століття тому, надзвичайно актуальний сьогодні. І це найбільше свідчення про нього як про справжнього, живого класика. Гоголя читають, за його творами знімають фільми, у театрах ставлять п’єси. Він залишив у спадок прийдешнім поколінням своїх читачів оповитий повір’ями та легендами поетичний образ України, напрацювання з історії рідної землі, збірки українських народних пісень. Його твори й понині хвилюють глибоким психологізмом, енергією духовних цінностей, ідеалами волі, братерства, морального відродження.