В чем сила этой книги? Прежде всего - в » «Читая эту книгу, вместе с ее героями входишь ...». «Да, со страниц этой книги получаешь заряд...». «Из этой книги вы узнаете одну истину...». «Счастье, может быть, нельзя объяснить, но его нельзя...». Приведем один из вариантов-продолжений, созданных на уроке группой читателей: «В чем сила этой книги? Прежде всего - в ее жизнеутверждающем, пафосе, в ее воодушевляющем настроении, в ее красивых героях, умеющих творить чудеса своими руками. Сила этой книги — в вере, в надежде и в любви. Сила этой книги - в ее сказке, а людям всегда для счастья нужна мечта, творчество и волшебство ». (Четыре мнения).
Затем каждая группа зачитывает свои импровизации-отклики и получает для сравнения фрагмент текста К. Г. Паустовского из его статьи «Волшебник» (5).
«В чем сила этой книги? Прежде всего - в ее редчайшей поэтичности. Прочитав ее, как бы получаешь в лицо фантастический залп, заряд, но не порохового дыма, а целебного воздуха морей и цветов, лесных дебрей и трав. В смешении запахов вдруг слышится скромный, но самый любимый с детства запах резеды или левкоя. И даже, кажется, видишь этот цветок. По стеблю, сгибая его, ползет какой-нибудь очень озабоченный жук» (5, с. 438).
«Читая эту книгу, вместе с ее героями входишь в ту область земли, где, по словам Грина, влажные цветы выглядят как дети, насильно умытые холодной водой, где зеленый мир дышит бесчисленностью крошечных ртов, мешая проходить среди своей ликующей тесноты» (5, с. 438).
«Да, со страниц этой книги получаешь заряд свежего ветра, ясного воздуха, сияния облаков. Погружаешься в мир людей привлекательных и на первый взгляд порой странных. Почти все они отличаются одной общей для них чертой - бесхитростной человечностью, отвагой и жаждой нового» (5, с. 438).
«Неожиданно входишь об руку с Грином в обстановку привлекательных человеческих занятий и назначений, о которых никогда всерьез не думал, но, оказывается, долго и неясно мечтал, - в обстановку мореплавания. И тогда, как удары торжественных аккордов, звучат слова Грина, прославляющие мореходное дело:
«Опасность, риск, власть природы, свет далекой страны, чудесная неизвестность, мелькающая любовь, цветущая свиданием и разлукой, увлекательное кипение встреч, лиц, событий, безмерное разнообразие жизни, между тем как высоко в небе - то Южный Крест, то Медведица. И все материки - в зорких глазах, хотя твоя каюта полна непокидающей родины с ее книгами, картинами, письмами, сухими цветами, обвитыми шелковистым локоном, в замшевой ладанке на твердой груди...»
ответ:Жан-Батіст Поклен, відомий усьому світові як геніальний комедіограф Мо- льєр, народився в родині придворного піпалерника. Він з дитинства виховувався у придворному оточенні і чудово знав дворянство.
Завдяки пишному правлінню Луї XIV престиж дворянства в цей час піднявся дуже високо. Нерідко заможні купці за гроші купували собі дворянські титули. Старе родовите дворянство з погордою ставилося до цих «вискочок», проте часто вони в житті виявлялися спритнішими та заповзятливішими, ніж дворяни. Нове дворянство захоплювало важливі пости у державі. Ім’я дворянина для рядового бюргера було оточене символом величі та витонченості. Мольєр же намагається показати, що нічого високого у дворянстві немає. Шляхтичі, як і всі пересічні люди, можуть бути обмеженими, неправдивими, примхливими і грубими.
У п’єсі «Міщанин-шляхтич» дворянство представлене графом Дорантом і маркізою Доріменою. Граф Дорант — світський франт, що вдає із себе впливову особу при королівському дворі. Судячи з усього, він збіднілий шляхтич. Недарма він позичає гроші у пана Журдена. Він хоче поліпшити свої справи одруженням з багатою маркізою Доріменою. Але залицяння потребує грошей. З цією метою Дорант використовує простодушного пана Журдена. Він схилив його до думки, що Дорімена звернула на нього, пана Журдена, увагу і не проти приймати його залицяння. Заради здійснення своєї заповітної мрії — стати аристократом — пан Журден надсилає маркізі коштовні подарунки, влаштовує для неї розваги та бенкет у своєму домі. Чи варто казати, що граф передає маркізі всі ці дарунки від свого імені?
Фортуна посміхається Дорантові. Навіть церемонію висвячення Журдена в «мамамуші» маркіза сприймає як виставу, організовану спеціально для її розваги. Маркіза вбачає в цьому вищий доказ щирості почуттів графа і погоджується стати його дружиною.
Дорант домігся прихильності маркізи подарунками, які переконали її, що граф — багата людина. Це і стало для маркізи головним у її рішенні одружитися з ним. У цьому прихована тонка насмішка з обох аристократів: маркіза шукає багатого жениха, а граф — багату наречену. Протягом всієї п’єси ми жодного разу не бачимо прояву почуттів, що виникають між закоханими.
Объяснение: Комедія має «відкритий фінал». Можна уявити собі, яке розчарування чекає на маркізу після весілля, коли граф залишиться без джерела свого багатства, і як складеться тоді життя «щасливої пари».