Усе давало йому перевагу перед іншими: і похилі літа, і досвідченість, і вміння рухати своїм військом, і найсильніша від усіх ненависть до ворогів. М. В. Гоголь Тарас Бульба — головний герой повісті М. В. Гоголя — був "одним з числа корінних, старих полковників" і зміст свого життя бачив у боротьбі за незалежність Батьківщини. У своїх товаришах, козаках, він цінував хоробрість, сміливість. Коли сини Тараса, Остап і Андрій, повернулися додому з бурси, Тарас, не давши їм погуляти досхочу, побути з матір'ю, поспішив вирушити на Січ. Будучи за характером впертим і запальним, Тарас був твердо переконаний, що справжнім козаком, істинним воїном можна стати тільки в Запоріжжі, тільки там можна опанувати дійсну військову школу й науку. Дуже гірко Тарасові, що один з його синів, Андрій, став зрадником. Але ж як пишався він синами! І гарні, і безстрашні, і вмілі! Але не побачив хоробрий отаман червоточинки у своєму синові. А довідавшись про зраду Андрія, сам його і вбив. Тарас Бульба — сміливий і передбачливий отаман. Він піклується про побут козаків свого куреня і навіть в останні хвилини свого життя думає й хвилюється за них, кричить, щоб забирали човни й змогли втекти від погоні. Дуже високо цінував Тарас почуття товариства, засуджував тих козаків, хто міг залишити в біді товариша. У героїчній боротьбі з ворогами Тарас проявляє гарячу любов до Батьківщини, беззавітну хоробрість, ненависть до ворогів. Мужньо переносить Тарас страшні муки й смерть. І по праву ми вважаємо Тараса Бульбу народним героєм: він боровся за незалежність народу, вірив у його сили, міцно пов'язаний з ним одним бажанням, однією мрією: "Нехай же цвіте Російська земля!"
В сказке М.Е.Салтыкова-Щедрина главными героями можно назвать самого Конягу, его хозяина-мужика и, в конечном итоге, весь русский простой народ, о страданиях которого на самом деле идёт речь в этом приозведении-притче. Но коль скоро в заглавие вынесено имя Коняга, будем считать, что он и есть главным героем. Коняга - как понятно из его имени - просто конь. Судьба обидела его: наградила сложным, непокорным, довольно-таки грубым и непокладистым характером. Сызмала случилось так, что его отцу это не нравилось. Отец с ним маялся, терпел-терпел, отчаялся, да и проклял Конягу, обрек его на тяжкий труд и лишения. Сам писатель характеризует Конягу так: "Коняга - обыкновенный мужичий живот, замученный, побитый, узкогрудый, с выпяченными ребрами и обожженными плечами, с разбитыми ногами. Голову Коняга держит понуро; грива на шее у него свалялась; из глаз и ноздрей сочится слизь; верхняя губа отвисла, как блин. ... День-деньской Коняга из хомута не выходит". Мне Коняга представляется как трудолюбивая, хорошая, выносливая лошадь терпеливо сносить лишения. Он хороший друг и верный своему хозяину-мужику. Он ценит его доброту и заботу, хотя и доброты и заботы видит очень мало. Коняга никогда не жалуется, хотя его жизнь напоминает вечную каторгу, беспросветную кабалу. Ничто в жизни его не радует, потому что он вечно голоден, слаб и болен. "Самая жизнь Коняги запечатлена клеймом бесконечности. Он не живет, но и не умирает". Образ Коняги вызывает бесконечную тоску, печаль и сочувствие ещё и потому, что он реален, "он не считает ни дней, ни лет, ни веков, а знает только вечность".
Платонов. казачий атаман. именно он сопровождает императора александра павловича во время поездки в . в отличие от императора, платонов показан нам как патриот своей страны. он уверен, что мастера смогут сделать вещь более удивительную, чемтанцующая блоха. именно он разоблачает , когда отворачивает замок у писталета и видит там надпись с именем мастера. из-за своего прямодушия платонов теряет хорошее расположение николая павловича. примечательно то, что платонов не признает личного достоинства людей, зависящих от него. побои и угрозы он считает лучшим способом влияния на людей. платонов оказывается единственным человеком, который попытался заболевшему левше вернуться в россию «объездил он все страны и везде через свою ласковость всегда имел самые междоусобные разговоры со всякими людьми». «…мы, , со своим значением никуда не годимся». «государь на все это радуется». «государь взглянул на пистолю и наглядеться не может». «зачем ты их сконфузил, мне их теперь жалко». «, не порть мне политики». «вы есть первые мастера на всем свете, и мои люди вас сделать ничего не могут». «государь так соображал, что нет равных в искусстве
Усе давало йому перевагу перед іншими: і похилі літа, і досвідченість, і вміння рухати своїм військом, і найсильніша від усіх ненависть до ворогів.
М. В. Гоголь
Тарас Бульба — головний герой повісті М. В. Гоголя — був "одним з числа корінних, старих полковників" і зміст свого життя бачив у боротьбі за незалежність Батьківщини. У своїх товаришах, козаках, він цінував хоробрість, сміливість. Коли сини Тараса, Остап і Андрій, повернулися додому з бурси, Тарас, не давши їм погуляти досхочу, побути з матір'ю, поспішив вирушити на Січ. Будучи за характером впертим і запальним, Тарас був твердо переконаний, що справжнім козаком, істинним воїном можна стати тільки в Запоріжжі, тільки там можна опанувати дійсну військову школу й науку.
Дуже гірко Тарасові, що один з його синів, Андрій, став зрадником. Але ж як пишався він синами! І гарні, і безстрашні, і вмілі! Але не побачив хоробрий отаман червоточинки у своєму синові. А довідавшись про зраду Андрія, сам його і вбив.
Тарас Бульба — сміливий і передбачливий отаман. Він піклується про побут козаків свого куреня і навіть в останні хвилини свого життя думає й хвилюється за них, кричить, щоб забирали човни й змогли втекти від погоні. Дуже високо цінував Тарас почуття товариства, засуджував тих козаків, хто міг залишити в біді товариша.
У героїчній боротьбі з ворогами Тарас проявляє гарячу любов до Батьківщини, беззавітну хоробрість, ненависть до ворогів.
Мужньо переносить Тарас страшні муки й смерть. І по праву ми вважаємо Тараса Бульбу народним героєм: він боровся за незалежність народу, вірив у його сили, міцно пов'язаний з ним одним бажанням, однією мрією: "Нехай же цвіте Російська земля!"